Україні йдуть на користь висловлювання таких політичних «відвідувачів» як Лужков, який 11-го травня в Севастополі заявив, що Севастополь як військово-морська база СРСР і Росії ніколи не передавався Україні й повинен бути повернутий Росії. Такі висловлювання більше консолідують українську націю, ніж будь які дії українських політиків. Бо є образливими навіть для більшості виборців Партії Регіонів, принаймні тих, що проживають за межами Криму.
Українських виборців ображає зверхньє ставлення «великого брата» на кшалт: «хохли, будете погано себе вести – заберемо назад Севастополь і Крим». Українську ж владу ображає таке нагле посягання на її «вотчину». Незважаючи на те, що деякі сили демонструють лояльність до Москви, з метою заробити на ностальгічних почуттях свого електорату, ділитися з Москвою, а тим більше – лягати під неї – ніхто не збирається.
А що ж робити кримчанам, які дійсно симпатизують Росії та не хочуть вчити українську? Просто уявити собі, що якщо над ними була б Москва, а не Київ, то можливостей заявити про свої права у них було б набагато менше: централізація влади та чиновницька бюрократія в Росії куди більша, а кримську землю московські хазяї дерибанили б ще безбожніше. Зараз кримчани мають ту владу, яку вони обрали в 2006-му. То може краще просто почати змушувати її діяти на користь своїх виборців?
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар