Вибори в Києві

Одразу треба сказати, що Ернст Рахаров (більше) не киянин, і у столичних виборах участі не братиме. Проте на його погляд ці вибори дуже важливі для подальшого розвитку України.

Від одного із своїх київських знайомих Ернст Рахаров дізнався, що той вивісив на своєму балконі агітаційний транспарант БЮТ, за що йому було обіцяно 250 грн. Мова тут не про те, що Ернст Рахаров вважає, що дійсно переконані прихильники вивішують транспаранти улюблених політичних сил безкоштовно, а не переконані – не повинні були б цього робити навіть за гроші. А про те, чи є ці 250 грн. часткою офіційного передвиборчого фонду, чи просто часткою «чорної передвиборчої каси»? Питання риторичне, бо всі ми знаємо, що останнє набагато ближче до правди.

Ернст Рахаров ні в якому разі не схильний звинувачувати в «чорному» фінансуванні кампанії та прихованому підкупу виборців тільки БЮТ – він впевнений, що всі інші основні претенденти на перемогу в Києві роблять те саме. Цікаво інше: як довго подібні стратегії ще працюватимуть в Україні? Особливо в умовах, коли з одного боку має місце гіперінфляція на ринку «виборчих послуг» – згадана «агітаційна послуга» напевне коштувала набагато менше на минулих виборах. А з іншого боку – коли все більша кількість людей виробляє «імунітет» до такого роду агітації? Тобто за наявності навпинного зростання обсягів «виборчих інвестицій» очевидна тенденція катастрофічного падіння віддачі від них.

Ця тенденція не може не тішити! Є надія, що нинішня київська кампанія стане однією із останніх, коли не демонструючи жодних готових до втілення ідей, жодної командної, креативної, організаторської роботи, політичні сили «тупо» використовують комерційні технології споживчого маркетингу. Для того, щоб ця надія справдилася, треба просто зробити нинішні технології збитковими.

Як? Ернст Рахаров закликає киян:

1. Брати «передвиборчі хабарі» від будь-якої політичної сили, яка їх пропонує, і при цьому ні в якому разі за таку силу не голосувати! Щонайширше розголошувати випадки прямого чи непрямого підкупу виборців будь-якою політичною силою.

2. Згадати обіцянки нинішніх політиків на минулих виборах і не голосувати за тих, хто маючи владу їх не виконав.

3. На жаль, під вищенаведені критерії підпадуть усі великі політичні сили міста Києва. Тоді не слід забувати, що якщо у довгому бюлетені немає політичної сили чи кандидата в мери, ЗА яку чи якого можна проголосувати, то завжди є можливість проголосувати ПРОТИ всіх.

«Проти всіх» – це не конструктивно. Але Україна вже пройшла етап змушеного обирання найменшого зла. Українці заслуговують на те, щоб їх у владі представляли партії, які засновані і функціонують на конкурентних засадах боротьби ідей і організаторських здібностей. В Україні також вже є достатньо заможний середній клас, здатний профінансувати такі партії за рахунок прозорих членських та добровільних внесків. Потенційні засновники таких партій чекають сигналу від суспільства, щоб приступити до партійного будівництва. Цим сигналом має стати дуже високий відсоток киян, які проголосують «проти всіх».