Євро 2012 через призму Євро 2008

Минулої суботи в Австрії та Швейцарії розпочався Євро 2008. Вперше в житті Ернст Рахаров має нагоду спостерігати за подібним заходом, знаходячись в його епіцентрі.

Він не є фанатом футболу, бо вважає, що ліпше грати самому, ніж спостерігати як грають інші, але з посиленим інтересом спостерігає за організацією заходу. Як переважна більшість українців Ернст Рахаров сподівається, що наступний чемпіонат Європи з футболу таки відбудеться в Україні. Можливо його інформація про організацію цьогорічного чемпіонату в Швейцарії буде корисною організаторам Євро 2012, а також пересічним українцям.

Будемо певні, ситуація в Австрії і Швейцарії докорінно вирізняється від ситуації в Польщі і Україні. В той час, коли для Австрії і Швейцарії питання базової інфраструктури (шляхи, аеропорти, готелі і т.п.) можна вважати вирішеним і без допомоги Євро, то питання стадіонів вийшло на перший план: в цих порівняно маленьких країнах без міст-міліонників, не рахуючи Відня, ніколи не було великих стадіонів. Після довгих дискусій було вирішено не витрачати кошти платників податків на їх будівництво, бо постійної потреби в таких стадіонах в цих країнах немає. Натомість було вирішено сприяти встановленню великих телеекранів на вулицях, вокзалах, та в кафе. Бо для фанів найважливіше перебувати в компанії собі подібних, а бажання спостерігати за грою безпосередньо на стадіоні не таке вже й непереборне. Після ж матчу всі завзяті вболівальники все одно стікаються до барів, кафе та бірґартенів щоб або відсвяткувати перемогу, або втішати однин одного після поразки.

Саме на тому, щоб створити найцікавіші та найкомфортніші умови для вболівальників з усієї Європи, були сконцентровані зусилля організаторів чемпіонату. Минулого тижня Ернст Рахаров брав участь в фаховій конференції в Цюриху, присвяченій якості обслуговування клієнтів, одним із виступаючих на якій був Бенедікт Вайбель – головний організатор швейцарської частини чемпіонату, такий собі швейцарський аналог Євгена Червоненка. З його виступу Ернст Рахаров зрозумів, наскільки різними є підходи до організації подібних заходів в Україні та Швейцарії. В Швейцарії головною метою є використати унікальну нагоду для покращення сприйняття Швейцарії як туристичної країни. Мета є довгостроковою, тому була проведена велика роз’яснювальна та агітаційна робота з тим, щоб забезпечити найвищу якість послуг для вболівальників, але при цьому стримати фірми від короткотермінового підвищення цін у погоні за швидким прибутком. Швейцарці звикли мислити довготерміново, тому прикладів нажитися на вболівальниках практично не спостерігається.

Серед інших організаційних заходів хотілося б виділити можливість використання квитка на стадіон в якості проїзного протягом 36 годин по всій Швейцарії, що дає можливість вболівальникам поїхати на екскурсію будь-куди на території країни на наступний день після матчу. Спеціальні курси були проведені для 50 тисяч поліцейських, таксистів, офіціантів і іншого обслуговуючого персоналу, через призму спілкування з яким футбольні туристи будують уяву про країну загалом. Всіх кого необхідно інформували про традиції фанів з різних країн і вчили адекватно реагувати на їхню поведінку. Наприклад, голландські вболівальники мають традицію, сідати на асфальт, перечікуючи червоний сигнал світлофора. Коли загоряється жовтий сигнал – вони його вітають голосними схвальними вигуками, бо насправді він є помаранчевого кольору – кольору Голландії. А на зелений вони потім спокійно переходять вулицю.

На противагу цьому, в Україні вся дискусія з організації Євро 2012 обертається навколо інфраструктури, яку потрібно побудувати. Не применшуючи важливості інфраструктури, Ернст Рахаров вважає, що такі фактори як гостинність, життєрадісність, цікаві традиції, простота всіх процедур та можливість легко зорієнтуватися та порозумітися без перекладача грають не менш важливу роль в тому, з яким враженням футбольний вболівальник залишить Україну. І чи стане він після цього добровільним агітатором за європейське майбутнє України.

По закінченні виступу Бенедікта Вайбеля Ернст Рахаров використав нагоду особисто з ним поспілкуватись, щоб дізнатися його думку про організаторів наступного чемпіонату. І почув декілька цікавих речей. Першою була добра новина, що поляки та українці вже зараз досить інтенсивно контактують з організаторами цьогорічного чемпіонату і здається ніхто не збирається вдруге винаходити велосипед. Але другою тезою пана Вайбеля було те, що виходячи із його досвіду спілкування з представниками обох країн, поляки і українці є дуже різними, набагато більш різними, ніж швейцарці та австрійці. І це, на його погляд, може серйозно ускладнити координацію дій і являє собою найбільший ризик для всього заходу. Третьою тезою була констатація факту, що в українців більше грошей, ніж у поляків. За рахунок олігархів, зрозуміло, та все ж таки. І заключною тезою була віра пана Вайбеля в те, що Євро 2012 попри все таки відбудеться в Польщі та Україні. Так само як відбудеться чемпіонат світу 2010 року в Південній Африці, незважаючи на тимчасову політичну нестабільність в цій країні, що має місце в останні місяці.

Судячи із інформації про підготовку до Євро 2012, що надходить з України, все це дійсно поки виглядає як олігархічний проект, який ще не отримав всенародної любові та підтримки. Але якщо українські олігархи зможуть перетворити Євро 2012 на дійсно народний проект, тоді він має всі шанси навіть перевищити сподівання його ініціаторів. Бо тоді народ зробить неможливе: він змусить українських політиків злагоджено працювати на майбутнє країни.