Подивуймося з успіху Барака Обами і відтворимо найкраще з системи!

Для всіх, хто живе за її межами, Америку в сучасному світі модно не любити. Американці були ініціаторами війни в Іраку, аргументи на користь якої, за власним визнанням американських спецслужб, виявились великою частиною сфальсифікованими. За ініціативою чинного президента Джорджа Буша Америка в однобічному порядку вийшла із Кіотського процесу, покликаного запобігти глобальному потеплінню. Вважаючи ООН неефективною та корумпованою організацією, Сполучені Штати зачасту ігнорують міжнародні механізми колективного прийняття рішень під егідою ООН на користь самовільних дій. В результаті у багатьох спостерігачів складається досить обґрунтоване враження, що Америка просто відчайдушно використовує свій статус єдиної супердержави за рахунок решти світу.

Втім добре пам’ятаючи про той позитивний імідж, який Сполучені Штати мали особливо серед українців протягом 90-х років, Ернст Рахаров хотів би запитати, наскільки сучасне здебільшого негативне сприйняття Америки українцями та іншими неамериканцями є результатом негативного сприйняття діяльності лише однієї людини – чинного американського президента? І чи не час залишити діяльність Джорджа Буша молодшого на суд історії і сконцентрувати увагу на його потенційних наступниках? А найголовніше – звернути увагу на американську політичну систему, що хоча як і всі інші не виключає можливості помилок, проте на відміну від багатьох інших, має вбудовані механізми самокорекції і, на переконання Ернста Рахарова, може слугувати моделлю для більшості політичних систем світу.

Найкращим прикладом цього є перебіг праймеріз цьогорічної президентської кампанії – попередніх перегонів для визначення кандидатів на президентську посаду від обох домінуючих політичних партій. Накал пристрастей цих демократичних змагань кампанії змушував світові засоби масової інформації приділяти їм велику увагу. Тому можна бути впевненим, що більшість українців, які цікавляться світовими новинами, також знають, про що йде мова.

На цьому тижні Барак Обама став де-факто висуванцем на президентську посаду від Демократичної партії, а разом з цим і головним претендентом на перемогу. Його головному конкуренту висуванцю від Республіканської партії Джону Маккейну прийдеться змагатися за умов порівняно низького рейтингу цієї партії, успадкованого від Джорджа Буша. Той факт, що в запеклій і довготривалій боротьбі за право бути висуванцем від демократів Барак Обама переміг Хіларі Клінтон, яку принаймні на початку перегонів підтримувала переважна більшість демократичної еліти, є свідченням його великої популярності та бійцівських якостей.

Таким чином Америка має високі шанси вперше в історії отримати чорношкірого президента, що починав свою політичну діяльність в якості громадського активіста, сина емігранта із Кенії та білої жінки, який в юнацтві мав певні проблеми з наркотиками (що він зараз повністю визнає), повне ім’я якого звучить: Барак Хусейн Обама. Він довів своє право бути кандидатом від Демократичної партії не на таємних зустрічах та закритих партійних заходах, а протягом 16 місяців інтенсивної кампанії за умов невсипущої публічної уваги, з публічними виступами і відкритими дебатами з конкуруючими кандидатами. Більш ніж 1 мільйон осіб зробили свої невеличкі грошові внески у виборчий фонд Барака Обами, з надією, що цей політик дійсно зможе змінити американську політику і наблизити її до простих людей.

Якщо ж американці все ж таки вирішать, що 47-річний пан Обама ще недостатньо досвічений, щоб керувати найпотужнішою державою в світі, то в них є достойна альтернатива у вигляді пана Маккейна, 71-річного сенатора, який уже 25 років перебуває у великій політиці, перед цим більше 20 років служив на флоті, 5 з половиною з яких провів у в'єтнамському полоні, зносячи тортури та знущання. Кампанія за право бути кандидатом від Республіканської партії була коротшою, ніж у демократів, але такою ж публічною і відкритою.

З погляду Ернста Рахарова, все це виглядає дуже повчально для України. Бо якщо символом американської політики є відкритість, то символом української – закритість. Після вивчення новин в українських інтернет-виданнях складається стійке враження, що найважливіші в Україні рішення приймаються на вечерях в дорогих київських ресторанах, чи на дачах під Києвом, що сьогодняшні українські політики як достойні послідовники Йосипа Віссаріоновича найбільш продуктивно працюють ночами, що у низових партійних активістів немає жодного шансу опинитися у виборчому списку партії, який голосується без обговорення на закритому з’їзді.

Такий стан речей є результатом дуже поблажливого ставлення українців до своїх обранців, успадкованого з радянських часів. Чим скоріше українці зрозуміють, що вони можуть і повинні вимагати від політиків відкритості заради свого майбутнього та майбутнього своїх дітей, тим скоріше політики будуть вимушені скоритися цим вимогам. І Америка є в цьому дуже гарним прикладом для наслідування.