Перебуваючи у Брюсселі цього тижня Юлія Тимошенко зробила перед європейськими політиками та чиновниками багато голосних заяв. Які здебільшого зводилися до яскравих розповідей про її бачення політичної та економічної ситуації в Україні, триумфальної обіцянки завалити Євросоюз продовольством а також палкого заклику інвестувати в українську вугільну галузь. Схоже, що бажаючи використати європейську трибуну для звернення до української аудиторії, пані Тимошенко навіть не подумала зарані перевірити, як сприймуть такі заяви її безпосередні слухачі.Зрозуміло, що в Європі дуже занепокоєні перманентною політичною кризою в Україні, та заяви Юлії Володимирівни аж ніяк не сприяли заспокоєнню, скоріше навпаки. При цьому європейські лідери зараз найбільш стурбовані негативними результатами референдуму в Ірландії щодо Лісабонського договору. Публічно висловлене розуміння нагальної проблеми в європейському домі було б напевне високо оцінено його хазяями.
Що стосується продовольства, то немає ніяких підстав вважати, що Євросоюз, на відміну від багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки, потерпає від його нестачі і потребує збільшення імпорту. Скоріше навпаки: останні протести виробників молочної продукції в Бельгії, Німеччині та інших країн з вимогами підняття цін вказують на те, що європейські фермери посилюють тиск на своїх політиків з вимогою захисту ринку. І взагалі, політик з будь-якої країни, яка намагається наблизитись до Євросоюзу повинен добре розуміти суть його Спільної сільськогосподарської політики (Common Agricultural Policy, CAP), яка, на жаль, не сприяє імпорту сільськогосподарської продукції з-поза меж ЄС. Навіть скритикувавши цю політику, як це роблять більшість ліберальних економістів світу, Юлія Тимошенко продемонструвала би своє знання європейських реалій і менше виглядала би як гість, що впав з Місяця.
І нарешті, у своїй заяві щодо вугільної галузі, пані Тимошенко увійшла у відкритий дисонанс з домінуючим на сьогодні в ЄС сприйняттям вугілля як найбільш «брудного» палива. В Європі вважають глобальне потепління, спричинене насамперед зростаючою концентрацією вуглекислого газу в атмосфері, однією з найпекучіших проблем сьогодення. Вугілля спричиняє найбільші викиди вуглекислоти, тому пропозиції його більш посиленого використання в якості палива у традиційний спосіб, в Європі є своєрідним табу. За винятком обговорень можливостей спалення вугілля у спосіб, за якого викидам вуглекислого газу можна запобігти. Пані Тимошенко ніяк не обмовилася про ці (поки що чисто теоретичні) можливості, тому їй те треба дивуватися, чому деякі європейські політики її вкотре сприйняли як зовнішньо привабливу нечему зі сходу. Обставини склалися таким чином, що Україні не треба докладати жодних зусиль, щоб виконати умови Кіотського протоколу. Але в більшості країн ЄС ситуація протилежна, і українським політикам потрібно було б на це зважати.
Юлія Тимошенко є гарним прикладом, що ілюструє правило, з якого, на жаль, практично не спостерігається винятків. Наприклад, пан Ющенко свого часу дуже потішив європейців розповідями про трипільску культуру в той час, як їх набагато більше цікавили його плани реформ, та гарантії стабільного газопостачання. А Віктор Янукович і зовсім був нездатний підтримати самостійну бесіду. І це при тому, що сама необхідність спілкування з ним сприймалася європейськими політиками як образа.
Кругозір сучасних українських політиків, на жаль, обмежується тільки Україною і їх особистим місцем у ній. Тому вони використовують європейських політиків та чиновників лише в якості «масовки» чи інформаційного фону для своїх внутрішньополітичних заяв. Природно, що за такого стану речей Україна вкрай повільно наближається до Європи. Цей процес тільки тоді стане достатньо швидким та незворотнім, коли на чолі української держави постануть політики з кругозором, що поширюється щонайменше на весь європейський континент. Гість є тільки тоді бажаним, коли він вміє підтримати бесіду на теми, які по-справжньому цікавлять господаря.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар