Вам шашечки, чи їхати? Вам блакитно-зірковий флаг, чи заможно жити?

На цьому тижні стало відомо, що нова посилена угода між Україною та Євросоюзом матиме назву «Угода про асоціацію». Ця угода повинна замінити «Угоду про партнерство та співробітництво», термін дії якої закінчується в кінці цього року, але напевне буде продовжений як мінімум ще на один рік.

«Наша головна мета – наприкінці 2009 року отримати справді потужний інструмент реальної адаптації інтересів ЄС і України, взаємного проникнення, взаємного зближення, яке в підсумку приведе до повноправного членства України в цій організації», - заявив на прес-конференції у Києві міністр закордонних справ України Володимир ОГРИЗКО.

Українські політики за кожної нагоди говорять, що стратегічною метою України є повноправне членство в Євросоюзі. При цьому бюрократичний процес узгодження та підписання разом з представниками останнього будь-якого спільного документу вони намагаються представити як ще один важкий крок на героїчному шляху до цієї світлої мети. Але виявляється, що їхній завзятості та енергійності протистоять байдужість та упертість з боку єврократів, які здається прагнуть просто не допустити входження українців до так званого «золотого мільярду». Таким чином бачимо абияку активність українського найвищого керівництва, яка раз за разом не знаходить належного розуміння у керівництва Євросоюзу та більшості його країн-членів.

Так, Євросоюз вперто не хоче відкривати свої обійми для України. І досить ймовірно, що він не завжди справедливий по відношенню до неї. Але якщо тверезо проаналізувати вимоги і застереження Євросоюзу щодо українського членства, то найчастіше вони виявляються доволі доречними. А от вимоги, та виправдання української сторони, на жаль, дуже часто скидаються на шапкозакидацтво.

З прагматичної точки зору, просто неможливо уявити собі Україну з її нинішньою владою у складі ЄС. Хоча б тому, що там рішення з великої кількості питань приймаються консенсусом, тобто всі країни-члени (а сьогодні їх 27) повинні проголосувати «за». А коли останнього разу українські політики доходили згоди?

З іншого боку, Європейський Союз є далеко не єдиною формою європейського співіснування. Є й інші форми: такі як Шенгенська угода чи Європейська економічна зона. Наприклад, Норвегія входить до обох, але не є членом Євросоюзу; Швейцарія перебуває в процесі приєднання до Шенгенської угоди, хоча не є членом ніякого іншого європейського об’єднання. Та й сам Євросоюз ділиться на два табори: більшість країн, що перейшли на євро, чи прагнуть це зробити; та меншість, що складається з Великобританії, Швеції та Данії, які переходити на євро відмовилися. То чи є сам по собі факт приналежності до якогось європейського клубу гарантією високих стандартів життя? Скоріше навпаки: високі стандарти життя дають право на входження до будь-якого з цих клубів, якщо країна виявить до цього бажання.

І тим не менш, серед інших європейський організацій та об’єднань Європейський Союз вирізняється своєю здатністю до потужного позитивного впливу на країни, що претендують на членство в ньому. Перш за все через відпрацьований механізм адаптації країн-кандидатів до своїх стандартів у всіх сферах політичного та економічного життя. А також через наявність чітких критеріїв (так звані Копенгагенські критерії), після виконання яких будь-яка європейська країна отримує право на вступ. Проходячи всі етапи процедури вступу, намагаючись виконати критерії членства, країни-кандидати автоматично покращують якість своїх урядових інституцій, а разом з цим підвищують рівень життя своїх громадян.

Якщо спробувати «прочитати поміж строк» висловлювання представників Євросоюзу, головними проблемами, через які Україна на даному на етапі не може розглядатися як кандидат на вступ є: політична нестабільність, високий рівень корупції, недієздатна судова влада. Чи можна казати, що вимоги вирішити ці проблеми направлені проти України? Навпаки – вирішення цих проблем перш за все підвищить рівень життя самих українців!

У цьому сенсі будь-які заклики з боку українських керманичів прийняти до уваги «особливі українські умови» та скоротити і спростити для неї шлях до ЕС, «першими зробити кроки назустріч» є радше контрапродуктивними, бо дають їм нагоду уникнути складних та болючих реформ. Проте саме ці реформи будуть мати своїм наслідком покращення життя суспільства, а не факт досягнення політичної перемоги шляхом дочасного підписання якоїсь угоди! Тим більше, що вже є приклад Болгарії та Румунії, які формально прийняли до Євросоюзу закривши очі на очевидну невідповідність цих країн багатьом вимогам членства, якраз у сфері подолання корупції та якості судів. В результаті Євросоюз вимушений зараз констатувати, що за півтора роки перебування цих країн всередині Євросоюзу, ситуація у проблемних сферах здебільшого погіршилася! Напевне через те, що зник могутній стимул у вигляді необхідності відповідати критеріям членства, які діють тільки до моменту вступу. А механізму виключення із числа своїх членів Євросоюз не має.

Переважна більшість українських громадян абсолютно не розуміють принципів та механізмів функціонування Євросоюзу (цього не розуміє навіть переважна більшість самих громадян Євросоюзу). Мабуть через це далеко не всі українці висловлюються позитивно щодо членства у ньому. Проте можна бути певним, що переважна більшість українців хоче заможно жити в заможній країні. Тобто заможне життя та членство в Євросоюзі для них не є речами абсолютно взаємозалежними. На протилежність до цього, постійно педалюючи тему про вступ до Євросоюзу, українські правителі намагаються цю взаємозалежність всіляко підкреслити. Схоже, що таким чином вони просто намагаються відвернути увагу суспільства від власної безпорадності у справі підвищення рівня його життя шляхом проведення складних та не завжди популярних реформ. Адже у невдачах на шляху до Євросоюзу завжди можна хоча б приховано звинуватити останній. І навпаки, навіть незначний поступ на шляху до ЄС можна представити як велику перемогу, яка виправдує відсутність необхідних перетворень всередині країни.

Факт активної підготовки нової посиленої угоди з ЄС є загалом дуже позитивним. Але наразі є деякі ознаки того, що Угода про асоціацію з ЄС може бути використана нинішніми українськими керманичами як фіговий листок, щоб прикрити свою корумпованість та некомпетентність в плані організації давно назрілих реформ. Але тоді вони не повинні дивуватися, якщо пересічний українець звично зітхне і скептично скаже: «Угоду про асоціацію з ЕС на хліб не намазати».