Realpolitik: вивід ЧФ з Криму в обмін на відмову України від негайного повноправного членства в НАТО?

На минулому тижні відомий американський політик Генрі Кісінджер висловив свій погляд та побажання щодо розвитку американо-російських відносин. У своїй статті (див. також відповідний коментар на радіо Свобода) серед іншого він закликав наступну американську адміністрацію сконцентруватись на прагматичному співробітництві з Росією у питаннях безпеки та Ірану, а у питанні відносин Росії з іншими складовими частинами радянського блоку, і перш за все – Україною, проявляти певну стриманість. Тобто не форсуючи питання членства України в НАТО, натомість сконцентруватись на підтримці «справжньої незалежності України» та її членства в Європейському Союзі. На цьому тижні він повторив свої думки у ще одній статті в іншому виданні.

До думки старого аксакала міжнародної політики, який був держсекретарем Сполучених Штатів в часи Холодної війни і є відомим прихильником Realpolitik (реальна політика, нім.) звикли прислухатися не тільки в Вашингтоні, а й в усьому світі. Ернсту Рахарову також імпонує прагматичний, на противагу від ідеологічного, підхід до міжнародної політики, щоправда в даному конкретному випадку поради Генрі Кісінджера сприймаються дещо неоднозначно.

Він аргументує, що для Росії питання України насамперед є питанням визнання болісного історичного зламу. Тому подальше наближення кордонів НАТО безпосередньо до Москви на даному етапі зробить скорочення російських кордонів і впливу настільки очевидним, що це неодмінно спричинить емоції, які стануть на заваді конструктивній співпраці Росії та Америки над вирішенням усіх інших світових проблем. Натомість маючи принципову згоду НАТО на майбутнє членство України, зараз немає ніяких причин, щоб цю згоду прискорено втілювати в життя.

Впадає в очі те, що подібні погляди також неодноразово висловлювали деякі представники нинішньої української опозиції, особливо Партії регіонів. Досить ймовірно, що і деякі представники БЮТ підтримають таку зовнішньополітичну доктрину для України. Це не дивно, бо на поверхні така доктрина виглядає дуже привабливо, особливо коли згадати, що рівень підтримки членства в Євросоюзі серед українських виборців є набагато вищім, ніж рівень підтримки членства в НАТО. Проте якщо трохи замислитись над деталями, то з’являється низка зауважень.

Українське членство в Євросоюзі поки що виглядає малореальним. Очевидно те, що і Євросоюз, і Україна мають жорстокий ДЕФІЦИТ ЛІДЕРСТВА, щоб вирішити це питання. В керівних лавах з обох сторін практично відсутні люди, чий горизонт мислення та дій лежить далі, ніж дата майбутніх виборів. Використовуючи на свою користь практику консенсусного прийняття рішень в Євросоюзі та ж Росія, за допомогою важелів у вигляді поставок енергоносіїв, завжди може стимулювати окремі країни Євросоюзу до «чутливого» ставлення до її «стратегічної зони впливу», таким чином гальмуючи просування України до членства в ЄС. Америка ж на сьогодні має в ЄС скоріше погану репутацію і відповідно дуже невеликий вплив на його рішення. Наступній президентській адміністрації США знадобиться дуже багато часу, щоб цю ситуацію змінити. Тож на сьогодні дуже важко собі уявити, яким чином Америка може прискорити процес вступу України в Євросоюз.

А яким чином можна забезпечити «справжню незалежність України»? Вже сам факт ставлення питання таким чином свідчить про те, що Генрі Кісінджеру зрозуміло, що Україну на сьогодні не можна вважати повністю незалежною. Тому є очевидною потреба деталізувати конкретні кроки, які Захід і НАТО можуть зробити щоб укріпити українську незалежність.

Щонайперше вже сьогодні є очевидним, що без дієвої підтримки країн НАТО Україна НІКОЛИ не зможе позбавитися Чорноморського флоту Російської Федерації. Виходячи з сьогоднішніх тенденцій, після 2017 року він просто залишиться в Севастополі, навіть якщо для цього не буде ніяких правових підстав. Більше того, цю відсутність правових підстав росіяни напевне ще й трактуватимуть на свою користь, аргументуючи, що всі обмеження на діяльності ЧФ на території України втратили чинність після закінчення термінів дії договору про оренду.

Годі й думати, що Україна зможе силовими методами змусити ЧМ залишити Севастополь – це завдання є непосильним для української армії, яка на противагу російській не має зброї масового знищення. Таким чином вже зараз можна прогнозувати звернення України за підтримкою до країн Заходу, які свого часу виступили ґарантами її незалежності: США та Великобританії. Тобто було б дуже добре, якщо ці країни вже зараз почали готуватися до цього звернення.

Ернст Рахаров відноситься до відвертих прихильників українського членства в НАТО. Виходячи із міркувань, що якраз перебуваючи в лавах НАТО Україна буде здатна забезпечити свою «справжню незалежність». Але він допускає, що деякий час треба буде «щадить чувства» російських громадян і утримуватися від активних кроків в цьому напрямку. Проте це ні в якому разі не повинно означати просте перенесення строків приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Навпаки, в цьому випадку між Україною і НАТО повинен бути розроблений інший не менш детальний і чіткий план, який повинен передбачити спільне вирішення проблеми ЧФ.

Більш загально, цей план також повинен включати роботу лідерів країн НАТО з російським керівництвом з тим, щоб останні припинили стимулювання з популістською метою тих самих російських історичних «почуттів», які Генрі Кісінджер наразі закликає поважати. Не треба забувати, що ці «почуття» ґрунтуються на десятиріччях радянської пропаганди, а їх використання повністю протирічить принципам Realpolitik, прибічником якої він є.