Дякуючи конфлікту між Росіює та Грузією Україна тепер має швидко визначатися

Протягом останнього тижня на Українській правді, а також в останньому номері Дзеркала тижня можна було прочитати велику кількість слушних статей та інтерв'ю, які аналізують конфлікт між Російською Федерацією та Грузією, а також роблять відповідні висновки для України. Підсумовуючи прочитане у цих, а також у інших західних та російських виданнях Ернст Рахаров зробив деякі власні висновки.

Президент Саакашвілі впевнено потрапив у заздалегідь підготовлену пастку. В результаті Грузія втратила всі шанси повернути Південну Осетію та Абхазію, натомість отримавши загрозу власній державності на багато років наперед. Нинішня кремлівська влада отримала доречний зовнішній конфлікт та зручного ворога, які можна буде роками використовувати для відволікання уваги власних громадян від справжніх проблем всередині країни та власної некомпетентності у їх вирішенні.

Схоже, що з обох боків були злочини проти цивільного населення. Дуже добре, що кожна із сторін намагається розслідувати злочини іншої. Зараз це видається повною фантастикою, але тенденції останніх років дають дуже маленьку, але надію, що колись ми побачимо Володимира Путіна поруч з Михайлом Саакашвілі на (можливо одній і тій самій) лаві підсудних міжнародного трибуналу в Гаазі. Можливо такі тенденції змусять майбутніх лідерів країн двічі замислюватися перед тим як віддавати накази на застосування установок залпового вогню проти населених пунктів, чи на «зачистку території від представників агресора».

Росія вперше відкрито (і нахабно) порушила суверенітет незалежної держави-колишньої радянської республіки. Іншим 11 колишнім республікам, які не входять до НАТО та Євросоюзу, і особливо найнезалежнішій від усіх Україні, треба готуватися до того, що також їхня незалежність буде чимдалі частіше ігноруватися Кремлем. Якщо вони не вживуть адекватних заходів протидії.

Європейські медіа добре інформували про події. А от європейські політики виявили дуже небагато реального інтересу до них. Кавказ розташований надто далеко від Брюсселя. Якби не Америка, європейці цілком могли б вирішити віддати ситуацію повністю на відкуп Росії. Тільки активна позицію американської адміністрації змусила Францію та Німеччину якось реагувати на події. Таким чином українцям треба придумати, як і чим зацікавити Європу, але розраховувати на дієву підтримку поки що можна тільки від Америки.

Схоже, що військовий парад в Києві готувався не тільки як відповідь на «парад перемоги» у Москві 9 травня, а й виходячи із розвідданих про можливі провокації проти Грузії. Але чи є військовий парад адекватної відповіддю на поточні події? Можливо було б краще витратити кошти на проведення повноцінного військового навчання з відбиття масованої атаки штурмової авіації та великих бронетанкових сил?

Українські керманичі мають схаменутися: навіщо зараз правдами та неправдами захоплювати якесь майно для своїх олігархічних спонсорів, в той час як такі дії суттєво підвищують ризики, що через декілька років все одно прийде великий брат і забере все собі? Грузинська влада не є прикладом виваженості та організованості, але грузинська нація показала потужний приклад патріотичності та згуртованості. Які ще лиха повинні трапитися з Україною, щоб українські політики об'єдналися? Проте є надія, що події в Грузії наблизять прихід до влади в Україні наступного покоління політиків, які будуть менш запрограмовані на конфронтацію, як єдиний відомий їм спосіб ведення політичної боротьби.

«Багатство вибору» щодо можливих сценаріїв розвитку подій в Україні драматично звузилося і наразі навряд чи є суттєво ширшим за три варіанти описані в статті Олександра Сушка на Українській правді: членство в НАТО, політична капітуляція перед Кремлем, війна. Тому, особливо щоб уникнути останнього сценарію, в Україні треба починати толерантну дискусію щодо майбутнього країни. Враховуючи протилежність позицій, домінуючих на Сході та Заході країни, спочатку треба навчитись слухати опонента і погоджуватися не погоджуватися (від англійського agree to disagree). Потім – мистецтву знаходити компроміс. Адже найгірший компроміс буде кращим за війну.

У сучасному світі найголовніша боротьба розгортається в інформаційному просторі – за людські серця та уми. На пострадянському інформаційному просторі зараз домінують кремлівські політтехнологи. Тому на минулому тижні більшість українців отримували інформацію про події в Грузії через фільтр ФСБ. Дійсно, поки що складно протистояти добре організованій КГБ-шній пропаганді. Проте цей успіх є короткостроковим, бо базується на двох речах: домінуванні серед інформаційних каналів телебачення та некритичності більшості російських громадян до своєї нинішньої влади.

Ерснт Рахаров дотримується думки, що гегемонія телебачення добігає свого кінця. Вже в недалекому майбутньому розповсюдження швидкого доступу до Інтернету поховає «монополію на правду», яку поки що мають центральні російські телеканали. Ця конкуренція набагато ускладнить маніпулювання громадською думкою і відповідно призведе до зміни сьогоднішньої російської моделі врядування «влада в телевізорі».

З іншого боку зараз є багато передумов для поступового наростання критичних голосів всередині Росії. Можна досить впевнено стверджувати, що на російських кухнях панує атмосфера, далека від показової телевізійної одностайності. Цілком ймовірне деяке уповільнення зростання в економіці на фоні посилення кризових явищ виплесне цю критику на поверхню.

Більшість свідомих російських громадян не хоче ізоляції Росії від решти світу. При цьому вони є єдиною силою, здатною вплинути на російську владу та запобігти цій ізоляції.

Таким чином, перед Україною зараз стоїть завдання дожити до моменту, коли громадянська свідомість відродиться у Росії і дві країни зможуть перейти до мирного рівноправного співробітництва, не обтяженого колоніально-імперським минулим. На жаль, в сучасних умовах це «дожити» виглядає вже майже як надзавдання, бо якийсь час свідомим українцям доведеться боротися як за своє, так і за російське демократичне майбутнє. Та краще віддати всі сили чесній боротьбі за серця та уми аніж допустити криваву катастрофу.