На зміну «веселим часам» приходять часи смути

Повна відповідальність і за власний добробут, і за всю країну переходить до свідомих українців

Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.

Іван Франко, «Каменярі»

Влада «випаровується»

Останнім часом загальним місцем стало казати, що влади в Україні немає. Схоже, що ні президент зі своїм секретаріатом, ні уряд, ні парламент, ні опозиція, ні разом, ні поодинці є здатними розробити дієвий план виходу України з фінансово-економічної і політичної кризи. А тим більше – впровадити такий план у життя.

Президент вже декілька місяців закликає переглянути бюджет і зробити його реальним. При цьому ніхто так і не побачив від президента реальний проект такого бюджету.

Уряд декілька місяців розповідає про підготовку сотень інфраструктурних проектів, направлених на пожвавлення економічної активності, а також планів залучення інвестиційних коштів під ці проекти. При цьому ніхто так і не побачив офіційного опублікованого переліку цих проектів. Натомість рухи уряду викликають стійку асоціацію з поведінкою, яка на менеджерському жаргоні називається headless chicken (анг.: курча без голови). Спочатку підвищення транспортного збору, а потім похаплива його відміна, запровадження додаткового імпортного мита в розмірі 13%– а практично вже через тиждень терміновий перегляд цієї норми і т.д.

На цьому тлі опозиція мляво критикує «діючу владу» та неправдоподібно розповідає, наскільки краще у них все виходило, коли при владі були вони. І при цьому вони вже другий місяць поспіль обіцяють, що «на наступному тижні» оприлюднять свій план антикризових заходів.

Розчарування спіткало також тих, хто сподівався, що великий український капітал, нехай не заради порятунку країни, а заради збереження власних статків, втрутиться в суперечки політиків і змусить останніх до конструктивної співпраці. Але ті, кого ще рік тому вважали українськими олігархами, втратили в середньому від 50 до 90% своєї тогорічної вартісної «ваги». Якщо ці люди виявились некомпетентними менеджерами навіть свого власного багатства, вони ніколи не зможуть взяти на себе відповідальність за цілу країну.

Святе місце порожнім не буває

Тим часом, хоча треба усіляко вітати, що вибори до Тернопільської обласної ради все ж таки так-сяк відбулися, факт перемоги на них праворадикальної партії «Свобода» вітати не доводиться.

Хоча стосовно цілей та організаторів акції «Геть усіх!» існує багато запитань, факт розгрому наметового містечка цієї акції на Майдані Незалежності в Києві вночі напіввоєнізованими бойовиками викликає глибоке занепокоєння. Особливо коли правоохоронні органи заявляють, що їм про цих бойовиків та відповідну організацію начебто нічого не відомо.

Розвиток подій, коли аномальні суспільні явища починають домінувати, дійсно підтверджує, що легітимна влада в Україні скорочується, «збігається» та «зсихається». За відсутності більш достойної альтернативи на передній план виходять радикали, авантюристи та відвертий кримінал. Як це вже було у 90-х роках минулого сторіччя.

Україна – це ти

На сьогодні єдиним стабілізуючим чинником в Україні видається закордонний вплив. Європейські політики витвережують та мирять українських високопосадовців. Міжнародний валютний фонд піклується про структурні реформи та контроль за борговим навантаженням на наступні покоління українців. Навіть Росія йде на певні поступки з переуступки газу, завезеного до України дочірньою структурою Газпрому РосУкрЕнерго. При цьому очевидно, що ці гравці виконують свою стабілізуючу роль не заради України чи українців, а насамперед заради мінімізації власних можливих втрат від сценарію, коли події в Україні почнуть розвиватися непередбачуваним чином.

Дуже шкода, що стабілізуючі чинники, які генеруються зсередини самої України на сьогодні, є на порядок слабшими за закордонні. І це в той час, коли очевидним стає те, що українці через свою бездіяльність вже багато втратили: велику частину збережень, заставлені під кредити нерухомість та авто, впевненість у завтрашньому дні в кінці кінців. Вже не кажучи про такі «абстрактні» речі як частину суверенітету країни та права на самовизначення.

Свідомі українці дуже повільно «ворушаться» навіть коли більшість з них має прагматично усвідомлювати: втрати на цьому навряд чи закінчаться. І сховатися від них ніде. Наприклад, який сенс знімати гроші з депозиту та перекладати їх готівкою у банківську ячейку в тому ж банку? Якщо банк насправді стане банкрутом, доступ до тієї ячейки також може виявитись заблокованим.

В той же час велика кількість фахівців усвідомлює, що банківську систему України все ще цілком можна врятувати. За застосування комплексу заходів: законодавчо врегульованих реструктуризації кредитних договорів, рекапіталізації урядом банківської системи, прозорої схеми викупу Нацбанком проблемних активів. Через те, що більшість з цих заходів будуть непопулярними, без консолідованого тиску експертного середовища на уряд та Верховну Раду вони прийняті не будуть.

І тоді всі втратять все. І банківський експерт, і пенсіонер. За сьогоднішніх тенденцій може виявитись, що українцям вдасться врятувати тільки той самий клаптик землі, який їх прогодував картоплею протягом «руїнних» 90-х.

Звісно, не кожен є банківським експертом. Але майже кожний свідомий українець є спеціалістом у якійсь сфері. І може добровільно запропонувати суспільству свої здібності на декілька вільних від роботи годин на тиждень. Ви є будівельником – полагодьте дитячий майданчик під вашим вікном. Ви є бухгалтером – разом з колегами візьміть участь в обговоренні законодавчих пропозицій зі спрощення української надскладної системи бухгалтерського обліку та оподаткування. Ви спеціаліст з Інтернет-технологій – зробіть сайт, де будуть записуватись усі обіцянки майбутніх кандидатів на посаду Президента України та джерела фінансування їхньої кампанії. Ви є простим продавцем-реалізатором – спитайте сусідку-пенсіонерку, чи не допомогти їй робити покупки. І усі разом не забувайте, що результат роботи політиків – це результат вашого на них тиску. Не буде тиску – не буде результату.

Коли ви почнете щось активно робити, ви побачите, що і у вас, і у оточуючих покращиться настрій, з'явиться оптимізм та впевненість у власних силах. З'явиться більш глибокий сенс життя, більша довіра до оточуючих. А відтак зменшиться вплив кризи, яка в своїй основі є кризою довіри.

Якщо ж сьогодні нічого не робити, то зростає ризик того, що завтра буде війна. Коли втратять усі, чи майже усі. Все, чи майже все. Того краю, де типовий українець полюбляє будувати собі хату, більше немає. Тим, хто сьогодні нічого не робитиме щоб запобігти деструктивному розвитку подій, потім винити буде нікого. Крім самих себе.