Коли в Україні закінчиться «епоха чушричей»?

Коли українське суспільство почне видужувати від синдрому власної безпорадності, воно почне відторгати політиків, у яких форма замінює собою зміст

Ернст Рахаров під «чушричем»* розуміє українського політика який має всі або більшість з перерахованих нижче якостей:

• в 90-ті роки був «успішним бізнесменом», тобто дякуючи певним зв'язкам та у способи, які можуть мати корупційні ознаки, зміг нагромадити чималий стартовий капітал;
  
• навчився упевнено поводити себе перед камерою та має потужну горлянку;
  
• є дуже «гнучким» у тому, що стосується внутрішніх цінностей та ідеологічних переконань;
  
• часто роблять голосні заяви щодо матерій, якими насправді не володіють;
• уникають конструктивних пропозицій, натомість спрямовуючи свою енергію на голосну, часто ефектну, але при цьому здебільшого деструктивну критику опонентів;
  
• здатен поховати інтелігентну дискусію, опошлюючи її за допомогою на перший погляд дотепних зауважень;
  
• спроможний на пафосні пасажі, проте щирим при цьому не виглядає;
  
• небезуспішно намагається видати свою нахабність за вільнодумство.
  

Треба зазначити, що «чушричі» є універсальним явищем, тобто такі політики трапляються напевне в будь-якій демократичній країні світу. Проте в Україні, на жаль, «чушричі» наразі є скоріше домінуючим типом політика. Принаймні у провідних політичних силах, представлених у парламенті.

На думку Ернста Рахарова, домінування такого типу політиків є одним із провідних чинників, які призвели до того, що останніми роками у провідних світових виданнях Україна найчастіше заслуговує на характеристику «хаотична країна» (для прикладу див. статтю в останньому номері тижневика The Economist).

Коли ефектністю підмінюють ефективність

Невігластво, або популізм, часто перемагає розсудливість, бо виглядає ефектніше за рахунок пропонування простіших відповідей на складні запитання. Але такі відповіді зазвичай призводять до того, що країна живе одним днем. Бо довгострокові рішення вимагають якраз розсудливості.

Як борються з політичним невіглаством та популізмом в країнах з великим досвідом демократичного правління? Перш за все цим займаються навіть не політичні опоненти, а незалежні громадські організації та засоби масової інформації. Отримавши погану пресу, особливо від шанованих видань з подекуди понад столітньої історією, політики здебільшого на неї зважають. Адже ігнорування думки громадянського суспільства рано чи пізно призводить і до поразки на виборах.

В Україні на сьогодні все відбувається дещо інакше. Коли хтось із провідних політиків і наважується вийти з ідеєю необхідних, але складних структурних реформ, він одразу ж наражається на ефектну дотепну та деструктивну критику від «чушричей» з опонуючих політичних таборів. В результаті навіть розумна ідея успішно опошляється і далі справа звичайно вже не йде.

Добрий політик – відповідальний політик, а не дотепний балагур

Що робити Україні, коли громадянське суспільство ще слабке, а загальнонаціональні видання, які б демонстрували компетентність як у політиці, так і у економіці, поки що у стадії формування? – Використовувати всі наявні технологічні засоби, перш за все такі як Інтернет, для тиражування розсудливих думок, думок – даруйте за каламбур, критичних до деструктивної критики.

Крім того, журналісти видань, які претендують на звання поважних та шанованих, можуть почати уникати брати коментарі та інтерв'ю у «чушричей», уникати їхнього запрошення на політичні ток-шоу. А якщо і надавати трибуну таким політикам, то жорстко вимагати від них озвучення альтернативних пропозицій до тих, які вони так ефектно критикують. Тобто не дозволяти їм осідлати звичну конячку деструктивної критики.

В Україні немає моральних авторитетів. Але Ернст Рахаров впевнений, що наразі утворилися сприятливі умови для їхньої появи:

• наявність, хоч і дикої, але демократії;
  
• наявність, хоч і не зовсім усвідомленої, але свободи слова;
  
• наявність глибокого розчарування у політичних силах, де головними спікерами виступають усякі-можливі «чушричі».
  

Тому можна не сумніватися – моральні авторитети неодмінно з'являться.

Люди з якостями «чушричей» безсумнівно мають всі права на існування. От тільки для майбутнього української держави буде суттєво краще, якщо громадяни уникатимуть обирання таких людей на високі представницькі посади. При цьому «чушричі» напевне завжди зможуть знайти собі іншу роботу за покликанням: наприклад, дотепні балагури (або як іноді кажуть: балаболи) є дуже доречними на весіллях у якості тамади.

* Ернст Рахаров не має на увазі жодного конкретного українського політика. Будь-які подібності до характерних рис та можливі співзвучності з іменами відомих українських політиків є випадковими.