Идет охота на людей, идет охота...

Буде справедливим, якщо суд громадської думки вважатиме Юлію Тимошенко однією з співучасниць вбивства в Кіровоградській області

На цьому тижні багато українців з жахом довідалися, що в Україні полюють на людей. Раніше вони могли про це здогадуватися чи потай впівголоса переповідати один одному. Зараз же цьому є офіційне підтвердження. Згідно з подання Генеральної прокуратури України до Верховної Ради з приводу зняття з депутата БЮТ Віктора Лозінського депутатської недоторканості, цей депутат не тільки обґрунтовано підозрюється в скандальному вбивстві громадянина Валерія Олійника, а й у тому, що він раніше неодноразово погрожував іншим перехожим та мисливцям, які «нахабно насмілювались» ступати на територію мисливських угідь, які цей депутат вважав своїми особистими.

Читачам напевне добре відомі подробиці цієї справи і Ернст Рахаров не має наміру їх переказувати. Натомість він хоче поділитися висновками, які він зробив з цього скандалу:

1. Юлія Тимошенко є неофіційною співучасницею вбивства в Кіровоградській області.
   
2. Політична кар'єра Юлії Тимошенко йде на схил.
   

Той випадок, коли чітко зрозуміло, з кого питати

Коли в Україні в 2004 році впроваджувалася реформа виборчої системи, як частина відомої конституційної реформи, тільки ледащий не казав про те, що перехід до пропорційної системи обрання народних депутатів та депутатів місцевих рад призведе до підвищення політичної відповідальності та посилення ролі партій в урядуванні.

Але одразу після впровадження цієї системи стала очевидною низка її недоліків, серед яких:

• закритість процесу формування передвиборчих списків, який опинився повністю під контролем партійної верхівки та особисто лідера партії чи блоку;
  
• несамостійність депутатів, які втратили можливість змінювати фракції;
  
• втрата зв'язку між депутатом і виборцями, тощо.
  

В результаті вже багато часу в українському політикумі ведуться дискусії щодо вдосконалення цієї системи. І тут необхідно звернути увагу на два цікаві спостереження:

1. Ці дискусії все ніяк не призведуть до якихось реальних наслідків, що наводить на думку, що політичних вождів нинішня ситуація чудово влаштовує.
   
2. Під час цих дискусій дуже рідко згадуються позитиви діючої виборчої моделі.
   

Про останні Ернст Рахаров вже писав у одній із своїх попередніх оповідей. І тут він хоче ще раз нагадати найголовнішу з них: умови для політичної відповідальності, особливо що стосується лідерів політичних об'єднань, діючої виборчою системою чудово забезпечуються. Тому переважній більшості виборців України чітко зрозуміло, хто відповідає за те, що Віктор Лозінський отримав свій депутатський мандат разом з відповідною недоторканістю, а відтак – і відчуття вседозволеності та безкарності, які у підсумку призвели до звірячого вбивства людини. За це відповідає особисто пані Тимошенко.

Підставою для такого жорсткого висновку ведуть наступні міркування:

1. У 2007 році БЮТ формував свій передвиборчий список, як завжди, у виключно непрозорий спосіб – делегати передвиборчого з'їзду затвердили його «всліпу». Згідно повідомлень преси, на момент голосування він навіть не був їм розданий. Напевне, у пані Тимошенко були свої резони робити це саме у такий спосіб. Але при цьому вона мала усвідомлювати, що бере особисто на себе повну відповідальність за дії обраної таким чином команди депутатів. Наразі ця відповідальність наступила.
   
2. Юлія Тимошенко неодноразово гостро критикувала ініціативи з впровадження так званих «відкритих списків» під час виборів до Верховної Ради. У той же час, ініціативи БЮТ з реформування діючої системи виборів до парламенту передбачають посилення інституту «імперативного мандата», що має зробити депутата більш залежним від рішень фракції та партійної верхівки. Таким чином пані Тимошенко хоче обмежити небажану «самодіяльність» депутатів. Але при цьому вона має розуміти, що баланс повноваження-відповідальність у підсумку завжди зберігається. Тобто чим менше повноважень депутати матимуть у порівнянні з керівництвом політичної сили – тим більше відповідальності суспільство покладатиме на останнє. Вперте відстоювання блоком Юлії Тимошенко інституту «імперативного мандата» має означати, що його лідер свідома цієї відповідальності. Зараз настав час її нести.
   
3. Є багато підстав вважати, що Віктору Лозінському було завчасно надано можливість сховатися від правосуддя напередодні голосування за позбавлення його депутатського мандата. Адже до моменту голосування він, попри всі звинувачення, був захищений від будь-яких процесуальних дій щодо нього депутатською недоторканістю. Проте навіть після такого кричущого випадку, Юлія Тимошенко та її політична сила не змогли переконливо продемонструвати свою прихильність принципу скасування депутатської недоторканості у її нинішній формі. Все це ставить Юлію Тимошенко на чільне місце у списку українських політиків відповідальних за зловживання депутатами своїм правом недоторканості.
   

Україна не побачить Юлію Тимошенко своїм президентом

Ернст Рахаров переконаний, що дуже багато громадян України загалом поділятимуть його висновок про те, що Юлія Тимошенко непрямим чином є співучасницею у вбивстві. А тим прихильникам Юлії Тимошенко, які в неї ще залишилися, її опоненти на наступних президентських виборах неодмінно дуже часто наводитимуть аргументи, схожі на наведені вище.

Дуже схоже, що Юлія Тимошенко наразі перевищила допустиму кількість помилок, відпущену загальнонаціональному політику. Тому напевне політична кар'єра Юлії Володимирівни точку свого зеніту вже пройшла.

Найближчими місяцями українці мають шанси побачити, як із падінням її популярності від Юлії Тимошенко поступово відвертатимуться її поки що соратники та спонсори. Враховуючи те, що така ситуація для пані Тимошенко буде новою, а також нездатність достойно програвати, яку вона демонструвала до цього часу, напевне її падіння буде стрімким, але без сумніву дуже ефектним.

Хочеться сподіватися, що українські громадяни, та політичні лідери, які прийдуть на заміну Юлії Тимошенко та подібним їй політикам, зроблять для себе корисні висновки з цієї ситуації. Перш за все про те, що в сучасній політиці закритість та централізований авторитарний стиль керівництва є дуже поганими замінниками жвавої внутрішньої дискусії та ефективної командної гри.

Висока ціна простих рішень

В Україні часто шукають простих рішень. Не бажаючи тратити час та зусилля на пошук та розробку рішень більш оптимальних, але які при цьому є й більш складними.

Це стосується і більш відкритого способу формування передвиборчих списків – адже ніхто не забороняє політичним силам «відкрити» цей процес добровільно. Але цього не робиться, бо зрозуміло, що це ускладнить життя партійним ватажкам та спонсорам.

Це також відноситься і до спроб обмежити демократію в парламенті, адже тоді відпадає необхідність переконувати окремих депутатів у доцільності того чи іншого рішення. Куди простіше просто скомандувати, на яку кнопку тиснути.

Це ж стосується принципу депутатської недоторканості. Дуже просто записати в Конституції: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». І набагато важче визначити правила, а також забезпечити механізми їхньої дії, за якими принцип депутатської недоторканості розповсюджуватиметься не на будь-які дії, а тільки на політичну діяльність народних депутатів.

Вважається, що в України «немає часу» на складні процедури – бо країна має розвиватися «наздоганяючими темпами». Тому дуже часто шукається можливість вирішити все «по-быстряку». Що ж, в такому разі українські керманичі, які є ключовими носіями цього менталітету, не мають дивуватися тому, що у разі їхніх помилок, суспільство так же швидко, не дуже вдаючись у деталі, піддасть їх своєму осуду.