У кого дорожче машина, той і правий?

Ситуація на українських дорогах наочно демонструє українські реалії. Тому змінювати ці реалії можна через форсовану зміну поведінки на дорогах.

Минулого тижня, навіщаючи своїх батьків в Україні, Ернст Рахаров став непрямим свідком аварії на дорозі в селі під Києвом, поблизу будинку його батьків: середнього розміру позашляховик врізався в старий Москвич, перетворивши останній на купу металобрухту.

Вибігши на дорогу через 5 хвилин після аварії, з розповідей прямих свідків події Ернст Рахаров зрозумів, що позашляховик об'їжждав рейсовий автобус через суцільну роздільну лінію (який зупинився на проїзній частині дороги замість того, щоб заїхати в спеціальну «кишеню» перед офіційною зупинкою), і не помітивши Москвича, що знаходився попереду автобуса і повертав наліво у бокову вулицю, врізався Москвичеві в лівий бік. В результаті літній водій Москвича отримав травми, на щастя лише середньої важкості, а водій позашляховика залишився більш-менш неушкодженим.

Цікавим є розвиток подій безпосередньо після аварії. Водій позашляховика вів себе дуже агресивно, звинувачуючи водія Москвича у провокуванні аварії: «Я себе нормально обгоняю автобус, как вдруг этот дед начинает «мутить» что-то непонятное. Вызвал адвоката, сейчас будем разбираться». При цьому водій Москвича («дід») нічого не відповідав і виглядав дуже пригнічено. Можливо, що він так себе поводив через отриманий шок, але виглядало це скоріше як визнання ним своєї провини. Люди, які зібралися на місці аварії також були схильні звинувачувати в аварії саме його, «втішаючи» фразами на кшталт: «Ну все дід, тепер до кінця життя не розрахуєшся».

Не будучи прямим свідком аварії, Ернст Рахаров разом з усіма також спочатку також був схильний вірити у провину «діда». Але потім трохи проаналізувавши обставини, він зрозумів, що «дід» напевне був ні до чого: він виконував звичайний лівий поворот через зустрічну смугу, де його ззаду «упіймав» на бампер позашляховик. «Дід» був би неправий тільки у тому випадку, якби почав поворот, не просигналивши про це, і в той момент, коли його вже починав обганяти позашляховик.

Проте одного погляду на дорогу було достатньо, щоб зрозуміти, що позашляховик почав гальмувати ще метрів за 15-20 до точки зіткнення – на зустрічній полосі залишився чіткий гальмовий слід. І той факт, що 15-20 метрів гальмового шляху позашляховику не вистачило, щоб зупинитися – натомість, він боком «пропер» Москвича перед собою ще метрів 15 – говорить про те, що справжнім порушником був водій позашляховика, який рухався у декілька разів швидше, ніж дозволяють правила дорожнього руху у такій ситуації, і тому не зміг уникнути зіткнення.

Однак мало хто з присутніх, визначаючи винного, був схильний аналізувати факти та обставини, які призвели до зіткнення, через призму дотримання правил дорожнього руху. Натомість, головним визначним фактором для багатьох, здається, була оціночна вартість машини: «Чия тачка крутіша, той звичайно і правий».

Дороги – дзеркало правової свідомості

Для Ернста Рахарова цей випадок став підтвердженням того, що більшість українців і досьогодні не мислять категоріями права та законності. Більшість українців не відчувають себе вільними громадянами, що мають однакові права незалежно від майнового становища чи посади, вони насправді вірять в те, що сьогодні кількість грошей та посада визначає кількість ступенів свобод індивіда.

Тому, наприклад, українські депутати вважають для себе смішним дотримуватися правил дорожнього руху. Слідом за ними, такої ж думки дотримуються їхні діти, що вже навіть зіграло злий жарт з деякими з них – Ернст Рахаров щиро співчуває Ганні Герман та Володимиру Сівковичу з приводу загибелі їхніх дітей.

Як тільки в суспільстві з'являються винятки із загальних правил, ці правила вже не сприймаються як загальнодіючі, що спонукає до подальшого їх порушення. Коли не діють правила, нічиї права більше не є захищеними. Адже права одного громадянина звичайно закінчуються там, де починаються права іншого. Якщо один окремий громадянин намагається «урвати» собі більше прав, порушуючи загальні правила, загал втрачає більше, ніж здобуває цей один. В результаті все суспільство стає біднішим.

Українські дороги це наочно демонструють. Більшість водіїв, а часто навіть нічого не підозрюючі пішоходи, під час виконання звичайних подорожей потерпають від небезпеки, яка виходить від «мажорів» та «беспредельщиков». Тобто звичайне пересування з пункту А в пункт В для більшості громадян перетворюється в ризиковану подорож. Цей додатковий ризик є своєрідним додатковим податком на все суспільство.

Загальне благо вимагає приборкання егоїзму одиниць

Іноді бажання окремих громадян довести свою зверхність над іншими доходять до абсурду. Наприклад, інколи хтось (на перший погляд дуже поспішаючи!) спочатку всіма засобами агресивно вимагає пропустити його вперед, і коли попереду їдучий водій не робить цього негайно, він дуже нервується, але нарешті домігшись свого він зовсім не поспішає далі, а натомість затримується (!), щоб продемонструвати свою неповагу до водія, який був попереду, навмисне підрізаючи або пригальмовуючи попереду його машини.

Крім абсурдності така поведінка є ще й надзвичайно небезпечною для всіх учасників. Коли для того, щоб довести свою перевагу, окремий індивід особисто наражається на небезпеку та створює небезпеку для оточуючих, це говорить про хвору систему мотивації в суспільстві.

Можливо, суспільство створило недостатньо можливостей, за яких індивід здатний довести свою перевагу іншим членам суспільства у конструктивний спосіб – коли і він особисто, і суспільство залишаються у виграші. Але з іншого боку очевидно і те, що суспільство недостатньо стимулює дотримання правил та недостатньо штрафує за їх порушення.

За добрими прикладами не треба надто далеко їздити

Яким був би типовий розвиток подій в ситуації, подібній до описаної на початку цієї статті, якщо все відбувалося б в Швейцарії? Головною відмінністю було б напевне те, що водій позашляховика просто зупинився би позаду автобуса і терпляче чекав би поки той поїде знову. Навіть маючи право об'їхати тимчасову перешкоду він би скоріше за все цим правом не скористався. Якщо б він взагалі і випереджав автобус, то тільки в тому місці, де дозволений обгін і де для цього існують необхідні умови. Таким чином передумови для аварії просто не виникли б.

Читач може зауважити, що така толерантність швейцарських водіїв спричинена дуже високими штрафами за порушення правил дорожнього руху. Справді штрафи та покарання за порушення правил дорожнього руху в Швейцарії є дуже суворими. Якщо б описана на початку цієї статті аварія все-таки сталася в Швейцарії, водій позашляховика мав би всі шанси отримати строк тюремного ув'язнення, сплатити величезний штраф (декілька тисяч швейцарських франків), а також бути пожиттєво позбавленим права керування транспортними засобами.

І все-таки, суворі штрафи та покарання в Швейцарії виконують лише роль запобіжника. Головне в тому, що в Швейцарії всі свідомі того, що всі мають мати рівні права, а відтак всі мають дотримуватись одних і тих самих правил. Той, хто ігноруючи правила намагається загарбати собі більше прав, ніж мають інші, намагається вкрасти ці права в суспільства і тому зустрічає рішучу протидію.

Напевне, ситуація з дотриманням правил в Україні, зокрема правил дорожнього руху, не є безнадійною. Наприклад, українські водії поступово привчаються до додержання правила проїзду пішохідних переходів – все більше водіїв зупиняються перед ними, пропускаючи пішоходів. І схоже, найбільшу роль тут грає не те, що за ігнорування цього правила можна отримати штраф, а те, що пропускати пішоходів на переходах – це «по-європейськи», тож водій при цьому має нагоду хоч на мить відчути себе європейцем.

Наближеність до «просвіченої Європи» є одним з найважливіших факторів, що сприяють цивілізаційному прогресові в Україні. Але здається, що «мажори» та «беспредельщики», які напевне частіше за пересічних українців бувають в Європі, не дуже схильні до наслідування європейських правил. Тож схоже натомість пересічним українцям доведеться навчитися в пересічних європейців ефективно захищати свої права від посягань на них.