Україна неконкурентна

Україна у порівнянні з іншими країнами стає все більш неконкурентоспроможною. Але шляхи покращення ситуації добре відомі.

Почнемо з хороших новин: аж за двома індикаторами (із загалом 110), які визначають рейтинг конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) Україна займає перше місце серед 133 країн світу, що представлені у рейтингу. Це індикатори, які належать до складової частини рейтингу «Здоров'я та початкова освіта»:

• Вплив малярії на ведення бізнесу
  
• Кількість випадків захворення на малярію
  

Наша відносна сила у географічному положенні, досить великому ринку і все ще досить кваліфікованій робочій силі

Україні повезло з географічним розташуванням. Але навіть сприятливе географічне розташування, а також розмір ринку та відносна якість робочої сили не допомогли Україні опинитися хоча б у першій половині рейтингу, бо за багатьма іншими важливими показниками, які залежать не від природних та географічних умов, а від цивілізованості суспільних відносин, Україна «пасе задніх»: в результаті цього року Україна посідає в рейтингу 82 місце (серед 133 країн), погіршивши своє становище у порівнянні з минулим роком на 10 пунктів (72 місце серед 134 країн). Цьому погіршенню української конкурентоспроможності більше всього сприяли падіння попиту на продукцію українського експорту, девальвація гривні та мало не колапс фінансової системи.

В результаті Україна найбільше втратила свої позиції у таких складових частинах рейтингу як «Розвиненість фінансових ринків» та «Загальна макроекономічна стабільність». Утім є ще дві великих складових рейтингу, за якими Україна отримала дуже погані оцінки, причому за цими категоріями позиції України стабільно залишаються дуже поганими з часу першого потрапляння України до рейтингу ВЕФ. Це, по-перше, складова «Інституції», у якій Україна перебуває на 120 місці, по-друге – складова «Ефективність товарних ринків», у якій Україна посідає 109 місце.

Суспільство має створити свої інституції

Ось деякі індикатори якості українських суспільних інституцій:

• Захист прав власності – 127 місце
  
• Нецільове використання бюджетних коштів – 115 місце
  
• Довіра суспільства до політиків – 105 місце
  
• Незалежність судової гілки влади – 123 місце
  
• Роль фаворитизму у рішеннях урядових політиків – 109 місце
  
• Марнотратство у державних витратах – 114 місце
  
• Тягар державного регулювання – 108 місце
  
• Ефективність правової системи у врегулюванні диспутів – 130 місце
  
• Прозорість урядової політики – 107 місце
  
• Надійність правоохоронних органів – 108 місце
  
• Етична поведінка компаній – 121 місце
  
• Додержання стандартів аудиту та звітності – 117 місце
  
• Захист інтересів міноритарних акціонерів – 132 місце
  

Розлогі коментарі тут напевне недоцільні. Зрозуміло одне: навіть дещо впорядкувавши традиції політичної боротьби та втіливши вже нав'язлу на зубах судову реформу Україна має можливість суттєво покращити свою конкурентоспроможність, а відтак – і якість життя людей.

Найпоширеніший в Україні «бізнес» – збір монопольної ренти

Що стосується індикаторів ефективності товарних ринків, то найгіршими окремими показниками є наступні:

• Інтенсивність конкуренції на місцевому рівні – 111 місце
  
• Ефективність антимонопольної політики – 111 місце
  
• Помірність та ефективність податкової політики – 128 місце
  
• Загальний рівень податків – 106 місце
  
• Тягар витрат на агропромисловий комплекс – 129 місце
  
• Домінування торгових бар'єрів – 110 місце
  
• Домінування іноземної власності – 125 місце
  
• Вплив регулювання прямих іноземних інвестицій на бізнес – 121 місце
  
• Тягар митних процедур – 115 місце
  

Як і в багатьох інших постсоціалістичних країнах, в Україні забагато уваги приділяється «захисту національного виробника» коштом національного споживача. Тож українські споживачі мають згадати, що коло осіб, які виграють від такого «захисту» звичайно дуже вузьке, а от споживачів, які від цього потерпають – дуже багато. Відповідно споживачі мають натиснути на владу з метою демонополізації хоча б найбільш монополізованих частин української економіки.

Загальне середовище для ведення бізнесу в Україні трохи покращилося

Українські офіційні особи не поспішали коментувати позицію України в рейтингу конкурентоспроможності ВЕФ, напевне через яскраво виражену негативну динаміку України в цьому рейтингу. Але іншому рейтингу, який був оприлюднений приблизно в цей же час, цього разу Світовим банком, пощастило більше – він удостоївся коментаря від представниці фракції БЮТ у парламенті. Напевне через те, що позиція України в ньому за рік дещо покращилася: в рейтингу легкості ведення бізнесу Україна за рік перемістилася із 146 на 142 місце серед 183 країн.

Проте навряд чи навіть 142 місце робить честь Україні. Крім того, і цей рейтинг має свої складові, за деякими з яких Україна майже остання в світі. Нижче наведені всі складові рейтингу легкості ведення бізнесу:

• Започаткування бізнесу – 134
  
• Отримання дозволів на будівництво – 181
  
• Наймання робітників – 83
  
• Реєстрація власності – 141
  
• Отримання кредиту – 30
  
• Захист інвесторів – 109
  
• Сплата податків – 181
  
• Транскордонна торгівля – 139
  
• Забезпечення виконання договорів – 43
  
• Закриття бізнесу – 145
  

За перманентної внутрішньополітичної нестабільності бізнес є одним із небагатьох чинників, який надає українським громадянам можливість самореалізуватися. Тож було б природно, якби громадянське суспільство приєдналося до українських бізнесменів у лобіюванні реформ, спрямованих на спрощення бюрократичних процедур насамперед у сфері податків та будівництва.

Реальна ситуація в Україні все ще значно краще, ніж це випливає з рейтингів

Рейтинги конкурентоспроможності та легкості ведення бізнесу є індикаторами потенціалу країни. Але багато хто в Україні сприймає ці рейтинги як відображення сьогоднішнього стану речей. Насправді ж сьогоднішній економічний стан України поки що є дещо кращим ніж той, яким би цей стан міг би бути, якби він повністю відповідав місцю країни в рейтингах.

Наприклад, повертаючись до рейтингу конкурентоспроможності ВЕФ, цікаво зазначити, що він спростовує деякі популярні в Україні міфи. Наприклад, про те, що економічний розвиток в Україні, який вимірюється показником річного валового внутрішнього продукту (ВВП), на сьогодні все ще складає десь лише 70% від рівня 1990 року, останнього «радянського» року в історії України. Маючи на увазі, що незалежність принесла Україні великі економічні втрати.

Але таке порівняння базується на порівнянні показників ВВП, розрахованих на базі обмінних курсів валют. Що є некоректним з низки причин: у 1990 року ринкового курсу радянського рубля не існувало, а офіційний курс диктувався ЦК КПРС; економіка була більш енерговитратною, ніж сьогодні, а спалювання більшої кількості енергоносіїв хоча і збільшує показник ВВП, але навряд чи збільшує добробут суспільства; населення України в 1990 році було приблизно на 13% більше, ніж сьогодні; тощо.

Для більш точного порівняння рівня добробуту суспільства ВЕФ використовує показники валового внутрішнього продукту, розраховані на базі паритетів купівельної спроможності, на душу населення. Тобто порівнюючи набори товарів та послуг, які середньостатична людина виробляла, і, відповідно – споживала в різні роки. І це порівняння демонструє суттєве зростання середньостатичного добробуту в Україні у 2008 році у порівнянні з 1992 роком. І можна з впевненістю казати, що якби були наявні дані для такого порівняння за 1990 рік, то і таке порівняння було б на користь 2008 року. І навіть, якби ми порівнювали 1990 рік з нинішнім кризовим 2009, це порівняння було б на користь 2009 року.

Чекати з реформами далі не можна

Проте запас «радянської» міцності в Україні невблаганно вичерпується. Україна має використати рештки цього запасу для інвестування у майбутнє. Тобто для проведення реформ.

Не в останню чергу завдяки рейтингам міжнародних організацій, сфери, в яких ці реформи дадуть найвідчутнішу віддачу, добре відомі.