Культура обслуговування вартує найдорожче

Не від президента залежить, як заможно живе країна, або як Ернст Рахаров проходив технічний огляд свого авто

Результат першого туру президентських виборів в Україні не став великою несподіванкою. Тим не менш, багатьом свідомим українцям прикро усвідомлювати, що вибір, наявний у другому турі, дуже сильно нагадує на вибір «між чумою та холерою», або іншими словами: між «гидким» з одного боку, та «страшною» – з іншого.

В той же час більшість пересічних громадян надалі інфантильно сподіваються, що перемога лише їхнього кандидата забезпечить їхній майбутній добробут і процвітання.

Таке ставлення виглядає верхом наївності, особливо коли за цим спостерігаєш із Швейцарії – країни, де з усіх країн світу напевне найбільше влади належить народові і найменше – президенту.

Заможним самовпевненим гномам президент для щастя не потрібен

Вже в перший рік свого перебування в Швейцарії Ернст Рахаров дізнався, що в Швейцарії таки є свій президент. Проте протягом усіх 10 років, скільки він тут мешкає, Ернст Рахаров ніяк не міг запам'ятати ім'я цього політика. Справа в тому, що посада президента є переважно церемоніальною і перехідною: кожного року вона по черзі переходить від одного міністру уряду конфедерації, який складається з 7 осіб, до іншого. І президентом ця посада називається скоріше лише у розумінні: той, хто головує на засіданнях уряду.

Утім, готуючи цю статтю, Ернст Рахаров нарешті мав гарний привід поцікавитися, хто ж сьогодні обіймає посаду швейцарського президента. У 2010 році цей титул має пані Доріс Лойтхард (Doris Leuthard), яка в уряді виконує роль міністра економіки.

Ернст Рахаров впевнений, що його «ганебне» довготривале незнання імені президента країни, в якій він постійно живе, нехай і як іноземець, не є таким вже й ганебним – він знає декількох справжніх громадян Швейцарії, які також не знають імені свого президента. Просто в Швейцарії більшість питань, від яких залежить добробут пересічної людини, вирішується на рівні громади, або щонайвище – кантону (напівнезалежна складова одиниця Швейцарської конфедерації), а не в Берні, де знаходяться органи управління конфедерацією.

Технічний огляд по-швейцарські: прискіпливо, але чемно і гіпер-ефективно

Нещодавно приватному автомобілю Ернста Рахарова виповнилися 5 років і таким чином він мав пройти перший обов'язковий технічний контроль з боку кантональної установи в справах транспорту.

Відповідне запрошення, на конкретний день та час
(на 15:15, якщо бути точним), Ернст Рахаров отримав поштою за 2 місяці до цього терміну. В запрошенні також надавалися номер телефону та адреса в Інтернеті, де можна було перепланувати цей термін, у рамках двотижневого періоду, якщо запропоновані день або час з якихось причин не влаштовують. Якщо ж найпізніше за тиждень до запропонованого терміну, альтернативних пропозицій від власника авто не поступить, то термін вважається прийнятим. В запрошенні також була вказана ціна послуги – 65 франків (приблизно 520 грн. за поточним ринковим курсом), а також висловлювалося прохання, щоб надане для огляду авто було чистим.

Відтак кантональна установа в справах транспорту чекає на вашу появу точно в узгоджений термін. І попереджає, що у разі неприїзду або запізнення, вона залишає за собою право стягнути з власника авто 30 франків (240 грн.) за втрачений на очікування та перепланування час.

Приїхавши точно в призначений час (а толерантність щодо запізнень в Швейцарії складає максимум одну-дві хвилини), Ернст Рахаров віддав документи діловоду, і до нього тут же вийшов механік-інспектор, який представившись, попросив ключі від машини. Зробивши на ній маленьке тестове коло, механік заїхав до гаража, в якому один за одним були розташовані три різноманітні тестові стенди. Там він спочатку поцікавився книжкою сервісного обліку, де під час кожного технічного обслуговування майстернею ставляться відповідні штампи, а потім розпочав тести. Протестувавши двигун та ходову частину, механік підняв автомобіль за допомогою гідравлічного пресу і проінспектував його також і знизу. Наостанок він попросив Ернста Рахарова сісти в машину і поперемикати сигнали повороту, фари і т.п.

В кінці кінців механік сказав, що все в порядку і спитав, яким чином Ернсту Рахарову краще оплатити означені 65 франків: отримати рахунок поштою, або заплатити касиру на місці.

Вся процедура зайняла всього 20 хвилин, а разом дорогою туди та назад – менше однієї години!

Технічний огляд в Україні – один із приводів для збору податей

При цьому Ернст Рахаров згадує розповіді свого батька, що мешкає в в Київській області, і якому останнього разу знадобився цілий день для того, щоб пройти технічний огляд свого авто. При цьому суть процедури, як це найчастіше і буває в Україні, дуже мало стосувалася справжньої перевірки технічного стану авто, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, а більше зводилася до бюрократичної причіпки, спрямованої на «вибивання» грошей з автомобілістів – адже якщо людина може собі дозволити авто, вона може собі дозволити і заплатити...

Скоріше за все якраз з цієї ж причини – максимізації грошового потоку – технічний огляд авто в Україні проводиться набагато частіше, ніж в Швейцарії. Але при цьому на дорогах України повно автомобілів в передаварійному або несправному стані. Тобто громіздка і в усіх аспектах дуже витратна процедура дуже погано служить тій меті, заради якої ця процедура власне і створювалася – сприяння безпеці дорожнього руху через контроль справності транспортних засобів.

Процедура, продиктована зверху, завжди неефективна

В чому секрет ефективності швейцарської процедури техогляду? В тому, що федеральний уряд на чолі з президентом з Берну її мудро прописав до самих тонкощів, а потім розіслав її в усі пункти проведення техогляду, наказуючи суворо дотримуватися? Звичайно ні. Федеральний уряд такими речами не займається, напевне тому він і складається всього з семи осіб.

Уряд затверджує лише загальні вимоги до процедури технічного огляду автомобілів, а організацією процесу займаються кантони. При цьому кантональні уряди дуже добре враховують те, що вони конкурують між собою за платників податків – громадян та підприємства, які є досить мобільними, щоб змінити своє місце проживання чи реєстрації з одного кантону до іншого, у разі якщо вони будуть незадоволені послугами та «цінами» на ці послуги – кантональними податками та зборами.

Якось працюючи консультантом на кантональні установи кантону Цюріх, Ернст Рахаров стикався з випадками, коли співробітники казали: «Ми – не чиновницька контора, ми є фірма з надання певних послуг».

Таким чином, зберігаючи на місцях повноваження, які не потребують централізованого координування, таких як оборона або підписання міжнародних угод, швейцарці забезпечують конкуренцію на місцях. А ця конкуренція, вкупі з толерантністю маленької, але багатомовної країни, затиснутої між великими сусідами, виховали в швейцарців відмінну культуру обслуговування. Яка, в свою чергу, є найпершим гарантом дуже високого рівня життя, який ніякий президент гарантувати не зміг би.

Жоден президент не змінить життя людей – тільки вони самі це можуть. Якщо захочуть.

Практично протягом всього періоду української незалежності, спостерігається поступова деградація системи влади в Україні, яка є занадто централізованою. Наразі цей процес просунувся так далеко, що під загрозою є подальше існування української держави. Проте цей факт поки що не очевидний для більшості українців, які апатично утримуються від активних громадських дій та самоорганізації на місцях, все ще сподіваючись на те, що центральна київська влада якось дасть країні лад.

Проте, як це не парадоксально, результати сьогоднішніх президентських виборів можуть допомогти українцям швидше подорослішати. Для більшості українців президент все ще уособлює центральну владу в країні. А вже сьогодні можна з легкістю прогнозувати, що наступний президент буде найслабшим за всю історію незалежної України, незалежно від того хто переможе в другому турі виборів:

• він чи вона отримає найменшу перевагу над своїм суперником за всю історію президентських виборів в Україні – лише декілька відсотків;
  
• він чи вона з усіх українських президентів отримає підтримку найменшої кількості виборців – дай Боже, щоб це були хоча б 10 млн. голосів;
  
• відсоток, тих, хто не підтримає жодного з кандидатів (протестне голосування), обіцяє бути найвищим за всю історію українських виборів.
  

Таким чином, на ранок понеділка 8 лютого багато українців матимуть добру нагоду замислитися над тим, чого можна очікувати від такого президента, якого вони щойно обрали. І буде дуже добре, якщо більшість з них не тільки справедливо вирішіть, що нічого доброго очікувати не слід, а й зроблять висновок: щоб мати можливість хоч колись заможно жити, треба повертати собі владу назад!