Коаліція «тушками» – шлях до пекла

Дострокові вибори та тимчасовий уряд Миколи Азарова – єдиний європейський шлях нормалізації політичної ситуації в Україні

На минулому тижні уряд Юлії Тимошенко цілком очікувано отримав вотум недовіри у Верховній Раді. Після рекордно довгого, за мірками останнього десятиріччя, перебування на посту прем'єр-міністра, пані Тимошенко знову по-справжньому в опозиції. Судячи з того, як поспішно вона зняла з себе відповідальність за уряд, її відставка була більш ніж своєчасною.

Своєчасною була ця відставка і для Віктора Януковича, який відповідальності, поки що, не цурається. Відтак двовладдя в Україні наразі ліквідовано – вся повнота відповідальності за ситуацію в державі, з усіма відповідними наслідками, найближчими місяцями безроздільно лежатиме на новообраному президенті.

Президент, підтриманий лише 49% громадян, не може бути безкомпромісним

Відчуваючи, в якому важкому фінансово-економічному стані перебуває наразі Україна, автор пану Януковичу не заздрить. Бо хоча двовладдя на даний момент і ліквідовано, проте єдиновладдя також не встановлено – новий уряд треба ще призначити, а стійка коаліція у Верховній Раді ніяк не вимальовується. Маючи всю повноту відповідальності, Віктор Федорович не отримав взамін всієї повноти влади. Отже час працює проти нього: він має якнайшвидше або здобути повноту влади, сформувавши лояльний до себе уряд, або розділити відповідальність, призначивши прем'єр-міністром іншого самостійного політика.

Хочеться сподіватися, що під тиском обставин, Віктор Янукович не наробить фатальних, як для нього, так і для країни, помилок. Поспішне формування коаліції так званими «тушками» – за участю позафракційних депутатів – буде такою помилкою. Такий крок, прямо порушуючи Конституцію, підірве її легітимність. Конституція є одним з небагатьох останніх оплотів української державності. Власними руками делегітимізувавши Конституцію, пан Янукович також делегітимізує себе як президента, принаймні в очах тієї половини населення України, яка на виборах його не підтримувала.

Це не обов'язково призведе до негайного розколу України, але це точно не дозволить провести життєво необхідні реформи. Запасу міцності, щоб прожити ще п'ять років без реформ Україна більше не має. Тому якщо реформ не буде, почнуть дуже голосно звучати заклики до дострокового припинення повноважень президента...

Віктор Янукович має зважити на це, і не поспішати зі швидкими рішеннями. Взявши відповідальність на себе, він має демонструвати гнучкість і готовність до компромісів. Він може наполягати на своїй кандидатурі прем'єр-міністра, але перед цим він має піти на певні політичні поступки, перш за все у питаннях, які є принциповими для половини суспільства, яка на виборах його не підтримувала.

Націонал-демократи, якщо продадуть принципи – не зможуть втриматися і на посадах

Віктор Янукович та Партія регіонів можуть сформувати нову коаліцію лише за участі націонал-демократів з фракції НУНС. При цьому на коаліційних торгах об'єктами дискусій можуть бути або принципи, або посади вкупі з матеріальним заохоченням. Тобто отримати посади у коаліційному уряді разом з Партією регіонів націонал-демократам вдасться тільки радикально зрадивши свої принципи. Пішовши на це вони поставлять хрест на своїй подальшій політичній кар'єрі, а націонал-демократичну нішу на наступних парламентських виборах займуть інші люди.

Замість торгівлі принципами заради посад депутати з фракції НУНС мають сформулювати свої принципові вимоги до майбутніх партнерів по коаліції, а від посад демонстративно відмовитися. Тільки це дозволить їм зберегти обличчя, а також створити надзвичайно важливий прецедент досягнення політичного компромісу між політичними силами Сходу і Заходу країни.

Що ж до посади нового прем'єр-міністра, то моральне право пропонувати кандидатів на цю посаду має лише президент та Партія регіонів. Вони мають найбільшу фракцію в парламенті, за ними, хоч і не переконлива, але перемога на президентських виборах. Якщо вони хочуть взяти всю відповідальність за ситуацію в країні на себе – вони мають повне право пропонувати свого кандидата, нехай навіть одіозного Миколу Азарова. Якщо вони радше хочуть розділити цю відповідальність з іншими політичними силами чи політиками, вони самі мають вирішити, хто це має бути.

Юлія Тимошенко має сконцентруватися на роботі над помилками

Вперто відмовляючись визнавати свою поразку на президентських виборах, пані Тимошенко багато втратила – перш за все довіру поміркованих виборців. Її сьогоднішні намагання позиціонувати себе в якості палкої захисниці інтересів патріотичного україномовного населення виглядають неправдоподібно. Продовжуючи таку лінію поведінки пані Тимошенко ризикує швидко перетворитися на маргінального політика на кшталт Наталії Вітренко.

На думку автора, невдачі Юлії Тимошенко мають чіткі пояснення: надмірна концентрація політичного капіталу БЮТ на її особистості, створення своєрідного «культу особи» на шкоду культивуванню політичної конкуренції, надто часта зміна політичних принципів, а також слабка структурна організація та дисципліна на місцях.

Юлія Тимошенко має присвятити свій час в опозиції виправленню перелічених недоліків, таким чином підвищуючи конкурентноспроможність своєї політичної сили. Якщо ж вона концентруватиметься лише на проведенні масових акцій протесту – вона втратить лідерство в опозиції так же, як вона вже втратила владу.

Шлях в Європу завжди побудований на компромісах

Підсумовуючи написане, одним з небагатьох реальних шляхів деескалації політичної ситуації в Україні виглядає шлях, несподівано запропонований Арсенієм Яценюком: прийняття рішення про дострокові парламентські вибори та формування на період виборчої кампанії тимчасового уряду. Цей шлях передбачає готовність до болючих компромісів з боку всіх провідних політичних гравців України, але компроміси – це єдиний шлях, який веде до Європи.