Як організувати спортивне свято

Автор прийняв участь у лижному марафоні в Швейцарських Альпах

Автору повезло, читаючи повідомлення ЗМІ про формування нового українського уряду, що м'яко кажучи надмірного оптимізму не викликали, він мав добрий привід плекати також і позитивні сподівання – минулої неділі він вперше в житті прийняв участь у лижному марафонському забігу.

У Швейцарії кожного зимового сезону проводяться декілька лижних марафонів, але найпопулярнішим від усіх є забіг у мальовничій альпійській долині Енґадін, в де розташований всесвітньо відомий лижний курорт Санкт Моріц. Цьогорічний забіг в Енґадині був вже 42 за рахунком і в ньому прийняли участь близько 11 тис. лижників.

Автор був одним із них. Отримавши масу позитивних емоцій, він при цьому не може не відмітити відмінну організацію цього масштабного заходу. Його співвітчизникам, які готуються приймати в себе чемпіонат Європи з футболу у 2012 році, напевне буде буде цікаво почитати, як швейцарці заробляють собі у світі репутацію добрих організаторів.

Готуй захід ретельно і постійно говори про успіхи під час підготовки

Колись автор, поламавши під час прогулянки на лижах одну з палок, вимушений був добігати коло «на одній палці». Коли він розповів про це своєму колезі по роботі, той зауважив, що якщо б таке трапилося під час Енґадинського марафону, то там замість поламаної палки авторові дали б нову, давши можливість нормально добігти до фінішу. Це зауваження вперше привернуло увагу автора до Енґадинського марафону.

Проводячи декілька років тому зимову відпустку у тій мальовничій місцевості, автор звернув увагу на численні нагадування про майбутній тогорічний марафон, який звичайно проводиться другої неділі березня: траса марафону була завчасно окремо позначена, місце старту на замерзлому озері поблизу селища Малойя облаштували також завчасно, а численні спеціалізовані магазини, які продають та пропонують напрокат бігові лижі та відповідне знаряддя, зваблювали покупців гаслами, що саме вони найкращим чином оснастять вас для марафону.

З усього було видно, що для всіх мешканців долини, головним джерелом доходів якої є туризм, марафон є дуже важливою подією, до якої ретельно готуються. При цьому успішне завершення чергового етапу підготовки використовується як привід для реклами заходу. Цілком у відповідності до німецького прислів'я: «Tue Gutes und sprich darüber» – «Роби добре і кажи про це».

Послуга не обов'язково має бути дешевою, але вона має бути зручною

Зареєструватися для участі у марафоні найпростіше в Інтернеті, також через Інтернет можна сплатити відповідний збір за право стартувати. Він тим нижчий, чим раніше реєструєшся, якщо встигнеш до 31 грудня попереднього року – збір складає 100 швейцарських франків або 67 євро. Для багатьох українців це може здатися чималою сумою. Проте насправді «право стартувати» передбачає ще й купу додаткових послуг:

• отримання стартового номера з чипом, який фіксує як фінішний, так і проміжні (приблизно кожні 10 км) результати під час забігу;
  
• білет від будь-якої станції регіональної залізниці до Санкт Моріцу та назад, а також доставку із Санкт Моріцу до місця старту автобусом, а потім назад від місця фінішу до Санкт Моріцу потягом;
  
• доставку особистих речей, які можна віддати на старті та отримати назад на фініші;
  
• спеціальні підживлюючі напої, їжу, а також медичну допомогу під час забігу та на фініші;
  
• вже згадану можливість отримати запасну палку замість поламаної;
  
• ну і нарешті – кожний учасник марафону за декілька тижнів перед стартом отримує спеціальну газету з усією інформацією щодо майбутнього забігу: що, де, коли і як.
  

Для Швейцарії це – типовий приклад: коли послуга можливо є й недешевою, але вона «інтегрована», тобто включає в себе все, щоб під час користування цією послугою вже більше не думати про гаманець. Відсутність необхідності за все платити окремо дозволяє економити час та нерви, безперешкодно насолоджуючись бадьорою та піднесеною атмосферою заходу.

Як це було: напереддень

Автор зі своєю дівчиною приїхав у гори вже у п'ятницю ввечері для поступової адаптації до гірських умов, адже траса марафону пролягає на висоті 1700-1800 метрів над рівнем моря. Зупинилися ми у старого доброго знайомого Отмара – лижного ентузіаста та марафонця з великим стажем, який, між іншим, скоро святкуватиме своє 60-річчя.

У суботу зранку ми відвезли свої лижі в спеціалізований магазин, який надає послугу з підготовки лиж спеціально для марафону: відповідно до прогнозу погоди та якості снігу майстри чаклують над лижами цілий день (!), наносячи три шари різної мастики – кожного з них має вистачити приблизно на третину дистанції і при цьому кожний за ідеєю повинен відповідати консистенції снігу о тій порі дня. Ця послуга обійшлася нам аж у 60 франків за пару лиж, але слід віддати належне – на таких «швидких» лижах автор до цього ще ніколи не бігав.

Поки наші лижі набували необхідної кондиції, ми поїхали в Санкт Моріц отримувати стартові номери. Там перед лижним центром була влаштована «марафонська тусовка», де можна було зустріти старих знайомих, а також ярмарок, де провідні виробники бігових лиж, оснащення, спортивного одягу і т.і. демонстрували свої найсучасніші розробки.

Стартові номери дуже організовано видавали одразу більше 10 чоловік, кожний відповідальний за свій діапазон. У великому конверті разом з полотняним номером лежав ще й пластиковий мішок, промаркований відповідно до номеру, щоб перед стартом можна було позбавитися від непотрібних під час забігу теплого одягу та взуття.

Перед стартом

У день марафону в неділю ми піднялися ще до п'ятої ранку, щоб встигнути на потяг до Санкт Моріцу. Машиною можна було б їхати і пізніше, але Отмар сказав, що потягом завжди спокійніше, до того ж, як вже згадувалося вище, учасники марафону користуються ним безкоштовно.

Приїхавши в морозний Санкт Моріц о сьомій ранку, ми, знову ж слідуючи старій отмаровій традиції, пішли до готелю поблизу вокзалу пити чай та каву. Усих учасників марафону там обслуговували з великою пошаною. Декілька таких учасників буквально ввалилися в готель, одягнуті у шотландські клітчаті спідниці та у супроводі шотландської музики. Вони, як і багато інших учасників – хто у заячих костюмах, хто з крильцями янголів, хто навіть у великих мексиканських брилях – мали на меті передусім весело та активно провести час. Спортивний результат для них був скоріше другорядним.

Для того, щоб вчасно доставити всіх учасників марафону до місця старту у Малойі, до Санкт Моріцу напередодні були звезені великі автобуси-гармошки з усіх навколишніх районів Швейцарії. Один з таких автобусів і привіз нас у Малойу за годину перед стартом.

Місце старту нагадувало великий мурашник. Підготувавшись до старту, кожний пакує непотрібні під час забігу речі у згаданий вище пластиковий мішок і відносить його до «своєї» військової вантажівки, відповідно до накресленого на ній діапазону стартових номерів. Всього марафон обслуговували близько 30 таких вантажівок. Як зауважив один знайомий швейцарець – швейцарська армія час від часу має робити і щось корисне.

Старт

Старт 11 тис. чоловік має бути добре організованим. В Енґадині він відбувається в 5 етапів: першими о 8:40 стартують приблизно 1200 бігунів з найвищою кваліфікацією, п'ятьма хвилинами пізніше стартують наступні 1300 чоловіків та жінок, поступово розрив між групами та розмір груп зростає, аж поки нарешті о 9:20 не стартує майже трьохтисячна група так званих «народних бігунів» (нім.: Volksläufer).

Не маючи попередньої кваліфікації, автор потрапив до цієї останньої категорії.

На старті траса марафону в ширину має не менше 50 метрів, але й цього для тисяч людей замало, відтак бігуни шикуються в шеренги. Дехто намагається прийти на старт раніше, та покласти лижі ближче до стартової лінії, застовбивши собі місце на чолі своєї групи. Проте Отмар застеріг від такої тактики: не кожен потім перед стартом серед великої маси людей встигає знайти свої лижі. Щоб знову побачити свої лижі такі невдахи змушені чекати, поки всі поїдуть, і в результаті опиняються позаду всіх.

Щоб бігуни на старті не мерзли на десятиградусному морозі, їх під музику розважає завзятий «заводила», який заохочує робити розігрівальні вправи та постійно оголошує, скільки часу ще залишилося до старту.

На дистанції

Нарешті отримавши команду стартувати маса «народних бігунів» починає повільно набирати швидкість. Щільність така, що треба бути дуже уважним, щоб не наступити на палки тому, хто їде попереду, та не підставляти свої палки тим, хто їде позаду. Час від часу це все ж таки трапляється, якщо винуватець ти – маєш чемно вибачатися.

Перші десять з лишком кілометрів дуже комфортні – траса, що здебільшого проходить по засніженому льоду озера, є відповідно дуже рівною та широкою. Таким чином, є гарна можливість обганяти тих, хто їде повільніше. Але робити це треба якомога коректніше: не підрізаючи і не відтісняючи вбік – нахаб в Енґадіні, як і у Швейцарії загалом, дуже не люблять.

Особливо актуальним це правило стає на наступних десяти кілометрах, які проходять через пагорби та ліс, в якому траса місцями звужується до трьох-чотирьох метрів. У таких місцях, особливо на підйомах, обгін стає практично неможливим – всі шикуються у колону і підніматися в ногу разом з іншими.

Друга половина дистанції дещо простіша за першу, але тут починаєш відчувати втому і спрагу, тому дуже доречними є теплі напої, які кожні 5 кілометрів пропонують у паперових стаканчиках. Пропонують також шматочки фруктів та виноградний цукор, крім того, якщо є потреба, можна звернутися з приводу заміни палки або по медичну допомогу. Наприклад, Отмар, який відчув біль у спині, заїхав у медпункт, де одразу отримав швидкий масаж спини, і через декілька хвилин поїхав далі.

Також на дистанції було багато фотографів, які намагалися сфотографувати кожного учасника. Свої фотографії, шукаючи за стартовим номером, потім можна подивитися в Інтернеті і за бажання придбати або велику електронну, або паперову версію.

Фініш

На фініші також була встановлена камера, яка фіксувала фініш усіх учасників, таким чином, щоб його можна було пізніше подивитися в Інтернеті.

На фініші учасників також чекали напої, рисовий пиріг, а також відчуття того, що ти чогось досяг.

Забравши свої речі з тієї самої військової вантажівки, ми на потязі поїхали назад до Санкт Моріцу. На залізничній станції, яка до речі була збудована лише заради марафону, Отмар зустрів сусіду зі свого селища – літнього чоловіка, на вигляд близько 55 років. Коли ми вже сиділи у потязі, трапилася анекдотична ситуація: тому чоловікові на мобільний зателефонувала дружина, поздоровила, але тут же запитала, чому він цього року прибіг з результатом, на 15 хвилин гіршим, ніж результат попереднього року? Результат чоловіка вона оперативно дізналася з Інтернету і очевидно не змогла стриматися.

Наостанок декілька фактів

Стартовий збір, який сплачують учасники, ніколи не покрив би всіх витрат на організацію грандіозного спортивного свята, якби в організації не приймали б участі близько півтори тисячі волонтерів. Більшість цих волонтерів – місцеві жителі, які розуміють, що працюють не даремно, адже новина про їхнє прекрасне спортивне свято розходиться по всьому світу і є чудовою рекламою для туристів.

Енґадинський марафон має статус народного забігу. Підтвердженням цього є те, що вік найстаршого учасника цьогорічного забігу дорівнював 91 року, а крім того, на старті «заводила» оголосив імена декількох літніх учасників, які цього року приймали участь у марафоні вже у 42 раз, тобто не пропустили жодного забігу з самого початку його історії!

Ну і якщо когось цікавить результат автора: близько 2 годин 45 хвилин – для початку напевне непогано. Наступного після марафону понеділка сусідка автора по площадці привітала його словами: «Вітаю з добрим виступом на Енгадинському!» – виявляється місцева газета оприлюднила перелік усіх учасників марафону з навколишньої місцевості. Серед загалом 12 учасників із свого селища автор посів 4 місце. Отже наступного року можна спробувати позмагатися за одне з призових...