Безталання

Торгівля суверенітетом свідчить про нездатність української влади дати лад українській економіці

Читачі мають вибачити автору певну паузу в написанні нових оповідей: причиною є як велике завантаження на роботі, так і очікування прояснення ситуації в Україні після приходу нової владної команди. Наразі ця команда продемонструвала достатню ясність щодо своїх здібностей та намірів.

На перший погляд, новий президент почав своє правління бадьоро. Він напрочуд швидко не тільки укомплектував свою адміністрацію, але й, іноді «із застосуванням нетрадиційних засобів», сформував лояльні до себе коаліцію у Верховній Раді та уряд. Після цього він домігся легалізації щойно згаданих «нетрадиційних засобів» Конституційним судом, а також доволі успішно здійснив ключові закордонні візити.

Все це відбувалося на тлі розмов про рішучі структурні економічні реформи, які новий президент та його команда начебто ретельно готують та незабаром розпочнуть. Динамізм нової урядової команди викликав певну довіру, як всередині країни, так і за її межами. В очікуванні реформ навіть дещо відновився попит іноземних інвесторів на українські активи.

Та ось минули вже понад половину від традиційних ста днів, протягом яких нова влада звичайно має достатній кредит довіри для того, щоб ініціювати рішучі зміни в країні, а розмови про економічні реформи стають дедалі менш конкретними. Якщо ще в середині березня окремі члени нової урядової команди, такі як Сергій Тігіпко, вголос розмірковували про доцільність непопулярних, але необхідних заходів, таких як підвищення цін на газ для населення, підвищення пенсійного віку для жінок та для пільгових категорій держслужбовців, проведення широкої дерегуляції бізнесу тощо, то в середині квітня ці міркування, замість того, щоб втілитися у конкретні законопроекти, здебільшого стали ще більш невиразними.

Коли не знаєш як навести лад у себе в хаті, починаєш шукати, кому б здати її в оренду?

Звістка про підписання у Харкові угоди між президентами Медведєвим та Януковичем про продовження терміну базування Чорноморського флоту Російської Федерації до 2042 року в обмін на десятирічну знижку в ціні на газ, що постачається в Україну Газпромом, є сигналом того, що на проведення рішучих реформ нова владна команда скоріше за все, на жаль, все-таки не наважиться.

Натомість схоже, що вона збирається і надалі недалекоглядно паразитувати на відносно дешевих українських ресурсах: землі, газі, вугіллі, руді, збудованих здебільшого в радянські часи залізниці та атомних станціях, а також робочій силі. Підняття стандартів господарювання та життя, щоб, як в більш економічно розвинених країнах, ціна ресурсів перестала грати визначальну роль, знову залишається нездійсненною українською мрією.

Голі королі завжди прикриваються за рахунок продажу майбутнього своїх підлеглих

З одного боку, різкий крок пана Януковича є зрозумілим. Та команда, на плечах якої він прийшов до президентської посади, незважаючи на їхнє натужне надування щок, не є ефективною та просвіченою командою реформаторів. Той спосіб, у який він прийшов до найвищої посади в державі (наряду з народною популярністю, широко застосовуючи підкилимні домовленості та корупційні оборудки) створює погані передумови для кампанії з очищення від корупції та підвищення ефективності урядових інституцій.

Схоже, що вчасно збагнувши, що реформи проводити і ні з ким, і незрозуміло як, Віктор Янукович просто задіяв план Б: якщо неефективний двигун не виходить модернізувати – треба хоча б подбати про додаткове паливо для нього. Якщо в якості застави ніщо інше не підходить – можна заставити і інтереси майбутніх поколінь українців.

І при цьому несправедливо було б казати, що президент Янукович іде проти волі власного народу: більшості українців, на жаль, на ділі глибоко байдужа доля їхніх дітей та онуків. Відносна більшість населення напевне не побачить нічого страшного в продовженні терміну базування російського Чорноморського флоту в Криму, як і не буде тужити за втраченою частиною національного суверенітету.

Також не зовсім справедливо було б звинувачувати Януковича та компанію у створенні передумов для цієї втрати: не меншою мірою до цих передумов доклали руку команди Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко – це за їхнього правління країна надто довгий час жила далеко поза межами власних нереформованих можливостей.

Але якщо те, що зроблено, ще можна вважати колективним наслідком українського урядування останніх років, то те, як це зроблено, сильно нагадує державний переворот.

Українці терпеливі. Але погано сприймають сваволю.

Президент Янукович – це перший випадок, коли президентом обраний кандидат, що не репрезентує навіть половини країни. І як невтішно, що у порівнянні з попередниками, якраз цього президента очевидно найменше цікавить думка тих, хто за нього не голосував. Адже не маючи повноцінного мандата довіри він потай (!) приймає де-факто одноосібне рішення, що впливає не тільки на долю всіх українських громадян, а й на долю їхніх дітей та онуків. Він мав рахуватися з тим, що стикнеться з широким нерозумінням, і тому щонайменше мав попередньо відверто оголосити про свої наміри і врахувати думку опонентів.

Навіть в Україні, Конституція все що дещо значить. Коли людина, за посадою визначена як її гарант, іде на кричуще порушення, нехай не букви, але духу (!) Конституції, це не може не викликати обурення в тих, хто хоч раз свідомо ту Конституцію читав. Тому президент зараз не має форсувати ратифікацію підписаної ним угоди, а натомість відправити її для аналізу в Конституційний суд, а також розпочати відкриту суспільну дискусію щодо плюсів та мінусів цієї угоди.

Коли людина під час передвиборчої кампанії на кожному кроці обіцяла підвищення ефективності та реформи, в тому числі і в сфері енергозбереження (!), а вже на другому місяці свого правління створює умови для зниження ефективності та збільшення енергозалежності, їй не уникнути обвинувачень в шарлатанстві та некомпетентності. А також не уникнути важких запитань щодо відповідності щойно зайнятій посаді. Тому Віктору Януковичу ще не пізно розвіяти сумніви скептиків та опонентів і якнайшвидше внести до Верховної Ради законопроекти з проведення реформи енергетичного сектору.

Мадам «Все погано»

Швидке єднання опозиції у протидії контроверсійній угоді скоріше за все стало несподіванкою для команди Віктора Януковича. Але на цьому позитив, що стосується опозиції, практично і закінчується. Принаймні та її частина, яку очолює Юлія Тимошенко, на великі симпатії поки що не заслуговує.

Поспішаючи використати нагоду та повернути довіру значної частини населення, втрачену після виборів насамперед завдяки власній деструктивній поведінці, Юлія Тимошенко продовжує відлякувати поміркованих співвітчизників огульною критикою усіх без винятку кроків нової урядової команди. Наприклад, ставлячи на одну дошку угоду щодо термінів перебування російського Чорноморського флоту та обіцянку вивезти з України високозбагачений уран, пані Тимошенко підступно змішує поняття. Друге не є втратою національного суверенітету і повністю відповідає духу прийнятих на себе Україною (ще задовго до приходу на посаду президента Януковича) міжнародних зобов'язань.

На думку автора, така поведінка пані Тимошенко виказує її банальні ревнощі: якби честі вести переговори особисто з Бараком Обамою удостоїлася вона сама, вона б не посоромилася представити обіцянку позбавитися високозбагаченого урану як, не більше не менше, перемогу України. В автора також є непевне відчуття, що пані Тимошенко, якби їй пощасливилося стати президентом, не займала би такої безкомпромісної позиції щодо базування російського флоту в Криму, яку вона озвучує зараз.

Щоб Україна не втратила суверенітет, українцям треба швидше вчитися бути суверенними

На тижні, що минає, уряд Греції змушений був звернутися по фінансову допомогу до Євросоюзу та Міжнародного валютного фонду (МВФ). Це рішення було дуже болючим як для уряду, так і для пересічних греків. Вони розуміють, що таким чином їхня країна втрачає частину свого суверенітету.

На жаль, мало кого з українців дійсно зачіпає той факт, що Україна з часів незалежності є майже постійним «пацієнтом» МВФ. Таким же чином, не надто багато українців перейматиметься і через втрату частини суверенітету внаслідок продовження термінів базування російського Чорноморського флоту. Намічається стійка тенденція, і у цьому є велика загроза.

Адже півбіди, коли заради виходу із скрутної економічної ситуації доводиться тимчасово поступатися частиною суверенітету МВФ. МВФ дуже мало схожий на злого генія, який прагне правити світом. Проте біда в тому, що в українському випадку однієї тимчасової втрати суверенітету виявилося замало і знадобилася наступна.

При цьому немає відчуття того, що економічна скрута, а відтак – і втрата суверенітету, є тимчасовими. Дуже турбує те, що в Україні не відчувається готовності до змін, які зробили б країну економічно сильнішою у майбутньому. За збереження сьогоднішнього економічного статус-кво подальша торгівля суверенітетом є неминучою. База в Севастополі – це ще досить помірно. Але якою буде наступна українська жертва?

Несподіваним наслідком різкого кроку пана Януковича стало певне розбурхання анемічного останніми роками українського громадянського суспільства. Ця здорова реакція свідчить про те, що «ще не вмерла Україна». От тільки щоб Україна по-справжньому зажила, свідомим українцям треба навчитися самоорганізовуватися не тільки для протесту, а й для творення.