Вперед у минуле!

Підсумки 2012 року для прихильників євроінтеграції невтішні: Україна перебуває за крок від путінського Митного союзу.

18 грудня візит до Москви Віктора Януковича, де він за загальним визнанням мав підписати документи про вступ України до Митного союзу, не відбувся. Прибічники української євроінтеграції з полегшенням зітхнули. Здавалося б, відтермінування капітуляції перед Путіним залишає Україні шанс на продовження інтеграції у європейському напрямку.
І все ж, незважаючи на парафування цього року Угоди про асоціацію з Євросоюзом, ймовірність її підписання наразі видається дуже невисокою. Загальні ж підсумки майже трьохрічного правління Віктора Януковича вказують на те, що у 2013-му він скоріше за все зробить остаточний стратегічний вибір на користь Росії.
Нижче – головні причини такого рішення.

Наслідком совкового керівництва може бути лише новий Совок. Тобто Совок 2.0
Віктор Янукович довів, що він вміє керувати лише через «вертикаль влади», побудовану на особистій лояльності та тотальній корупції. По іншому керувати він просто не вміє. Тож коли Євросоюз вимагає від Януковича реформ, наслідком яких має стати хоча б частковий демонтаж «вертикалі влади» – Євросоюз вимагає неможливого.
А от у Митному союзі диктаторів «вертикаль влади» – традиційний «атрибут державності».
Сформувавши на цьому тижні новий уряд так, щоб ще більше посилити вертикаль своєї влади залежними від себе некомпетентними людьми, пан Янукович вчергове довів, що збереження особистої влади для нього – понад усе.
Розраховувати на повернення жвавого економічного зростання за таких умов наївно. Що ж, тим швидше в Україні буде досягнуто тієї межі, коли вступ до Митного союзу більшості громадян вже видаватиметься найкращим порятунком.

Пропуск до Європи – це звільнення Тимошенко. Але ж потім і самому можна сісти!
Очевидно, що ЄС і надалі наполягатиме на звільненні Тимошенко. Або за декриміналізацією, або за рішенням Європейського суду з прав людини, або за амністією, або ще якось. Але ж для Януковича звільнення головного ворога дорівнюватиме самогубству, щонайменш політичному. Тому він будь-що триматиме Тимошенко у в’язниці (або під вартою у лікарні). Відверта правова нісенітниця, яку минулої п’ятниці ніс з екрана телевізора заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін щодо подальших обвинувачень, які висуваються екс-прем’єр-міністру, тому підтвердження.
Далі, Янукович не може не розуміти, що докучливі європейці рано чи пізно почнуть вимагати від України і дієвих антикорупційних розслідувань. В тому числі, що стосується Межигір’я, Лемтрансу та інших корупційних державних витрат та закупівель, за якими проглядаються інтереси президентської «Сім’ї».
Натомість в країнах Митного союзу президенти можуть спати спокійно – ніякі розслідування їм та їхнім «сім’ям» у принципі не загрожують.

Результати виборів 2012 довели, що чесно виграти вибори 2015 Януковичу ніяк не вдасться
Нещодавні вибори у Верховну Раду підтвердили старе правило: в Україні правлячій партії дуже складно виграти наступні після перемоги вибори. Мається на увазі: якщо ці вибори проводити чесно.
Напевне ще більше це стосується діючого президента. Не отримавши навіть 50% голосів у другому турі переможних для нього виборів 2010 року, Янукович практично не має жодних шансів на чесну перемогу у 2015 році.
Але у Митному союзі, на відміну від ЄС, ніхто не вимагає проводити чесні вибори. Скоріше навпаки: усілякі «креативні» маніпуляції виборчим законодавством та процедурами волевиявлення на користь діючого керівництва країни навіть вітаються!
Відтак Митний союз – єдина можливість для Януковича зберегти за собою головне кресло в країні і після 2015 року.

У Митний союз – союз монархів!
Якщо уважніше подивитися на країни Митного союзу, то важко не побачити, що з пострадянських більш або менш м’яких диктатур вони поступово перетворюються на монархії. Єдина проблема тамтешніх монархів – відсутність «підходящих» законнонароджених синів. Але у Януковича таких є аж два!
Трансформацію своєї ролі в Україні з президентської у монаршу пан Янукович розпочав вже трохи більше року тому. У будь-якому разі, свій останній публічний захід у якості президента – публічну прес-конференцію – він провів аж 21 грудня 2011 року. Після цього Віктор Янукович відкритого спілкування з журналістами та непідготовленим народом – тобто типово президентських функцій – усіляко уникає.
Він також уникає зайвий раз з’являтися в президентській адміністрації в Києві, віддаючи перевагу «роботі з документами» та «робочим зустрічам» у своєму українському Версалі – Межигір’ї. Напевне там же він записував і своє відеозвернення до новообраної Верховної Ради.
Якщо узагальнити, то президентська робота передбачає демонстрацію людської подоби, а функція монарха – бути незримо присутнім. Вчинки Януковича вказують на те, що свої президентські повноваження він вже негласно склав і нині освоюється в ролі такого собі самоназваного абсолютного монарха. Продовжувати виконувати цю роль можна спробувати тільки у рамках Митного союзу, адже на теренах Європейського союзу абсолютних монархій бути не може.

Закінчення тактики «багатовекторності»
Українські керманичі протягом понад 20 років успішно уникали жорсткого вибору «або-або»: або Європейський союз, або союзна держава з Росією. Тактика «багатовекторності» – маневрування поміж Росією та Заходом дозволяла їм, дуже мало що змінюючи всередині країни, отримувати певні переваги з обох боків. Одним словом: «Розумне телятко двох маток сосе».
Та нарешті ця українська тактика настільки втомила обидві сторони, що від України сьогодні очікується лише однозначне рішення. Ймовірно, що остаточну відповідь Україні доведеться давати у вже наступному 2013 році, через те, що подальшого поребування поза обома економічними блоками українська економіка просто не витримає.

«Цар» для себе вже все визначив
Виходячи з вищенаписаного можна припустити, що Янукович свій вибір вже зробив і зараз він лише готується легалізувати це рішення та намагається торгуватися з Путіним про умови «здачі».
Зробити це у повній відповідності до процедури буде практично неможливо, адже це потребуватиме змін до Конституції та багатьох законів України в той час, коли пропрезидентська більшість у парламенті не надто стійка, а конституційної більшості взагалі немає. Однак надто шанобливим ставленням до процедури ні пан Янукович, ні його оточення ніколи не вирізнялися. Натомість вони завжди вирізнялися здатністю «перти напролом».
Відтак можна не сумніватися: невдовзі вони «попруть».

Але хто сказав, що наругу самозваного «царя» необхідно терпіти?
Янукович та його соратники «пруть напролом» тільки там, де їм це дозволяє робити апатія та розгубленість громади. Якщо ж кожен громадянин зрозуміє, що він поступається майбутнім своїх дітей заради облаштування майбутнього однієї-єдиної людини, яка до того ж поставила себе поза законом, тоді Янукович опинитися на самоті і з майже монарха перетвориться на жалюгідну людину, про яку всім скоро стане соромно навіть згадувати.