Зародження мрії?

Президентські вибори не стали змаганням кращих з кращих. Тим не менш, для багатьох українців вони стали першим прикладом соціального ліфту

Уявимо собі неймовірне: у другий тур президентських виборів вийшли два кандидати, яких суспільство вважає кращими із кращих.

Наприклад, один із них - один з найкращим Міністрів діючого уряду, який до того ж працює у сфері повноважень Президента, схожий на Павла Клімкіна. А інший - схожий на Славка Вакарчука, тільки на відміну від останнього є головою потужної молодої політичної сили, яку часто неформально називають Партією Майдану. Уявили?... Ні! Бо це нереально, правда?

Тому що Павлу Клімкіну схоже навіть в голову не приходило балотуватися. А Славку Вакарчуку, хоч і приходило, але за відсутності тієї самої "Партії Майдану" іти у Президенти він не наважився.

Тому в результаті "маємо те, що маємо" і якщо можна якось колективно охарактеризувати обох кандидатів, які вийшли у другий тур, то як найбільш вправних маніпуляторів.

Володимир Зеленський під час кампанії маніпулював тим, що його серіали і концерти, які де-факто є агітацією, де-юре нею не є. А Петро Порошенко поряд з типовим для діючого Президента гіперактивним створенням інформаційних приводів по всій країні, скористався ще й "діркою" у законі щодо фінансування передвиборчої агітації, яке обмежується і контролюється для будь-кого, окрім самого кандидата. Тож коли сам кандидат є більш-менш легальним "грошовим мішком" - він отримує у цьому величезну перевагу у порівнянні з іншими кандидатами.

Ну і на додачу: обидва кандидата ще й мають привілейований доступ до окремих телеканалів.

Відтак попри майже зразкове (за українськими мірками) дотримання виборчих процедур, ці вибори породжують дуже багато негативної енергії в суспільстві. В результаті купа людей через тиждень почуватиметься по-справжньому ображеними підсумком виборов. І їх доведеться якось знову реінтегровувати до українського суспільства.

І тим не менш, ці вибори можуть стати для України великим кроком вперед.

1. Вибори виявилися єдиним дієвим механізмом зворотного зв'язку для діючого Президента та його команди. Для Президента Порошенка, який є дуже затятим у своїй правоті (навіть коли він помиляється), програшний результат першого туру виявився єдиним засобом, що змусив його усвідомити хоча б деякі з власних помилок. Для будь-якого наступного Президента це стане уроком і він матиме швидше брати до уваги критику своїх дій, яка лунатиме із суспільства.
2. Ці вибори показали величезній кількості українців, що можна не бути олігархом, можна вирости у звичайній родині у бетонному "мурашнику" в одному із сірих індустріальних центрів країни, ходити до звичайної школи, але досягти успіху завдяки власним талантам і зрештою стати головним претендентом на президентську посаду.
3. Вибори пробудили зацікавленість до політики серед молодих українців, яких ще рік тому вважали індиферентними до неї. Попри неминуче розчарування, яке досить швидко наступить після виборів, більшість з них скоріше за все зберігатимуть свою зацікавленість до подій у політиці, а дехто, можливо, перейде й до активної в ній участі.
4. Монополія (олігархічного) телебачення в сфері (дез)інформування суспільства почала руйнуватися. Інтернет-технології далеко не є панацеєю від розповсюдження маніпуляцій та брехні, але вони набагато більше відповідають моделі "відкритого доступу", ніж технології телевізійні.
5. Суспільство виробило певний імунітет від брудних інформаційних технологій. Тому вони працюють все гірше, а інколи спрацьовують навіть проти того, хто цей бруд розповсюджує. 

Звичайно, як і випадку з дитиною, яка лише вчиться ходити, цей крок уперед багато у чому неусвідомлений та загрожує втратою рівноваги. Тому усім в Україні, хто вважає себе вже дорослими громадянами, доведеться згуртуватися, щоб втримати країну від болісного падіння.

І щоб наступного разу запропонувати суспільству більш рівні умови. А відповідно - і набагато кращий вибір.