субота, 24 листопада 2012 р.

Металеві горки української політики - 2


Металеві горки української політики
Українську економіку очікують важкі випробування. А разом з нею і саму Україну.

Два роки тому я зробив свій аналіз фортуни українських політиків в залежності від експортних цін на український метал. Прийшов час оновити цей аналіз на базуючись на оновленій інформаційній базі.
Згідно даних двохрічної давнини Віктор Янукович виглядав як однозначний улюбленець фортуни: кожного разу, коли він опинявся при владі в Україні зовнішньоекономічна кон’юнктура виявлялася дуже сприятливою для головного продукту українського експорту – чорного металу. А ціни на імпортовані мінеральні продукти – насамперед на природний газ та нафту – якщо і зростали, то повільніше за ціни на метал.
Тобто прихід Віктора Януковича до влади завжди супроводжувався суттєвим покращенням умов зовнішньої торгівлі. Кожного разу це давало можливість відкладати структурні реформи і займатися популістською економічною політикою на кшталт необґрунтованих підвищень соціальних виплат та зарплат у бюджетній сфері.
Головний конкурент пана Януковича в українській політиці – Юлія Тимошенко, хоча здається прагнула перевершити його у популізмі, але не могла похвалитися такою самою фартовістю: протягом її останнього року при владі – перевиборчого 2009 року – світові ціни на метал буквально «провалилися крізь землю», в той час як ціни на імпортовані енергоносії впали не настільки глибоко. В результаті пані Тимошенко довелося вести передвиборчу боротьбу в умовах стрімкого погіршення умов зовнішньої торгівлі, що врешті і позбавило її шансів на президентське крісло.
Але і перемога Віктора Януковича, згідно прогнозів дворічної давнини, загрожувала стати пірровою: після певного відновлення у 2010, світові ціни на метал мали стагнувати аж до 2013 року. Можливо такі прогнози і спонукали пана Януковича розробити всеохоплюючу програму реформ, яку він в великою помпою презентував у середині 2010 року.
Однак реалізація цієї програми швидко загальмувала. Схоже, що крім дуже слабкої політичної волі та низької ефективності нової керівної команди, завадила також і стара добра фортуна – ціни на метал після дуже успішного 2010-го продовжили своє жваве зростання і в 2011 році! До цього додався ще й рекордний урожай у поєднанні з рекордними світовими цінами на збіжжя.
Як тут не припустити, що Віктору Федоровичу просто пощастило народитися у сорочці!

Не все коту масляна
Що б там як, але цього року, з запізненням на один рік, сумні прогнози щодо охолодження світової «металевої» кон’юнктури таки почали справджуватись. Цього року ціни на метал істотно «просіли», і згідно актуальних прогнозів, їх «сповзання» продовжиться ще протягом приблизно трьох років (тобто якраз до президентських виборів 2015 року).
Та найгірше при цьому: ціни на енергоносії залишаються практично незмінними. А відтак і суми, які Україна витрачає на імпортну енергетичну сировину хоча потроху і зменшуються – за рахунок певного зменшення обсягів імпорту – але все одно залишаються порівняно дуже великими.
ВВП, експорт металу та імпорт мінеральних продуктів
Одним словом: вперше за часів правління Віктора Януковича в Україні розпочався період погіршення умов зовнішньої торгівлі. Тим більше, що сільськогосподарський сектор, попри загалом позитивну довгострокову перспективу, за визначенням не можне дивувати рекордами із року в рік: через те, що він залежить не тільки від світової кон’юнктури на збіжжя, а нарешті й від погоди.Цього року всі урядові зусилля в царині економіки вочевидь були спрямовані на отримання кращого результату на парламентських виборах. Але це була гра на грані фолу. В результаті країна має критичні борги, високі девальваційні очікування, напівзруйновану систему державних фінансів та дісфункціональну банківську систему. Економіка ризикує звалитися у кризову спіраль навіть від невеликого зовнішнього шоку.

Смертоносна «вертикаль влади»
Чи є вихід з цього невеселого становища? Для Януковича та його оточення – здається вже ні. Свій шанс на ефективне проведення реформ ці люди вже згаяли. Гору взяли клептократичні інстинкти; кричущі приклади корупції та некомпетентності знищили довіру до «команди професіоналів». А без суспільної довіри проведення структурних реформ є практично неможливим.
Результат виборів також не обіцяє швидкого прогресу у плані реформ. Те, що пропрезидентську більшість у новій Верховній Раді буде сформовано, не сумнівається майже ніхто. Однак легітимність цієї більшості з самого початку буде низькою, а керованість – обмеженою. Натомість політичне протистояння з опозицією суттєво загостриться. Реформам все це точно не сприятиме.
Про те, що уряд вже зараз гарячково борсається у пошуках якоїсь рятівної соломинки, говорять спроби все більш безглуздого адміністративного втручання в економіку: обов'язковий продаж 50% валютної виручки для експортерів, лунатична ініціатива запровадити 15%-й податок на продаж валюти, ініціатива введення додаткового 10%-го імпортного збору тощо.
Такі дії все більше дискредитують українське керівництво. Все вужчим стає його поле для маневру. Ймовірність економічного колапсу з поверненням практик «бурхливих 90-х» стає все вище.
В той же час очевидно, що «вертикаль влади», у випадку виходу економічної ситуації з під контролю, намагатиметься втримати контроль над країною за допомогою силових дій. При цьому вона спиратиметься на кругову поруку, широке коло якої продовжує розширюватися за рахунок чергових чиновників, які беруть участь у корупційних схемах, правоохоронців, що порушують закон, суддей, що потурають протиправним діям.

Si vis pacem – para bellum (лат.: хочеш миру – готуйся до війни)
Чи є за таких умов вихід для країни? Впевнений, що для країни вихід є завжди. Звісно, найкращим виходом було б визнання наявності політичного тупику, формування технократичного уряду національного порятунку, щось на кшталт уряду Маріо Монті в Італії, і передача цьому уряду більшості повноважень від президента, що дало б можливість швидко провести низку ключових реформ.
Втім очевидно, що подібний сценарій у сучасній Україні – щось на межі фантастики.
Натомість фактом є те, що нинішнє некомпетентне і наразі вже відверто кримінальне керівництво України за будь-яку ціну уникатиме відповідальності за свої дії. Тому ймовірність передачі влади Януковичем у результаті програшу на вільних і чесних президентських виборах є дуже низькою.
Фактом є також і те, що яскравої альтернативи нинішньому керівництву також поки що не існує.
З іншого боку, «беспредел» під час підрахунку голосів після парламентських виборів став довгоочікуваним каталізатором консолідації громади. Разом з тим очевидно, що для досягнення рівня консолідації суспільства, хоча б такого, як у 2004 році, потрібно більше часу.
Проте існують також і зовнішні чинники, які виявляють свій вплив повільно, але потужно. Одним з таких чинників є очікувані рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справах щодо ув’язнення Юлії Тимошено та Юрія Луценка. Вже після першого рішення, яке виявилося на користь пана Луценка, але стосується лише обставин його арешту у 2010 році, стало зрозуміло, що подальші рішення страсбурзького суду скоріше за все будуть на користь ув’язнених. Наступним таким рішенням має стати рішення щодо ув’язнення пані Тимошенко, яке очікується найближчим часом.
Автор не схильний до ілюзій, тому припускає, що якщо рішення ЄСПЛ вимагатимуть звільнення Тимошенко та Луценка, то Янукович ці рішення не виконає. Або лише імітуватиме їхнє виконання. І очевидно, що саме це стане тією останньою краплею для ЄС, США та Канади, після якої будуть запроваджені персональні санкції щодо українських чиновників, причетних до фабрикування справи проти лідерів опозиції, і в тому числі – деяких членів «Сім’ї».
Відтак українська громада, яка виступатиме за збереження демократії в Україні, отримає щонайменше двох потужних союзників: погіршення світової кон’юнктури на метал, яке остаточно зруйнує міф про «міцного господарника» Януковича, та санкції Заходу проти найбільш одіозних функціонерів збудованого ним режиму. Громаді ця підтримка дуже знадобиться: спочатку для протистояння подальшому згортанню демократичних свобод та для відстоювання свого права обирати Президента, а потім – для недопущення фальсифікацій на виборах.
Тож якщо громада боротиметься і використовуватиме всі легітимні можливості для протистояння авторитарним ініціативам режиму, вона має всі шанси відстояти демократію і добробут.
Десь рік тому спитав доброго знайомого з Білорусі, представника тамошнього середнього класу, про те, як вони борються з наслідками обвалу білоруського рубля. Той сумно пожартував: «Раніше мої знайомі прагнули вирощувати в себе на дачах газони, а зараз – картопельку...». Якщо українці поводитимуться також пасивно, як білоруси – перспектива масово повернутися до вирощування картоплі на своїх присадибних ділянках, заради простого виживання, вже не за горами.

середа, 24 жовтня 2012 р.

А нам с тобою своє робити...

Добрих варіантів вибору ми українці цього разу не створили. Але це не привід опускати руки.

Давно вже не відчував такого депресивного настрою напередодні виборів в незалежній Україні. Напевне, з 1999 року, коли у другому турі президентських перегонів обирати доводилось поміж безнадійним Кучмою та безсоромним Симоненком.

На цих парламентських виборах спектр партійних списків звичайно ширший. Не кажучи вже про мажоритарників (щоправда закордонних українців цього вибору позбавили). Але все одно відчувається, що вибір в кінці кінців доведеться робити між поганим та гіршим.

І тим не менш, отримавши запрошення від українського посольства в Берні, я у неділю обов’язково поїду і проголосую. Тому що мені очевидно, що добрих варіантів вибору у тій ситуації, що склалася в Україні, бути і не могло. Тому головне, про що наразі йдеться – це збереження в принципі такої суспільної інституції як більш-менш конкурентні вибори. І якщо дивитися на ситуацію під цим кутом зору, то вибір таки з’являється.

Обирай конкуренцію!

Очевидно, що ні в якому разі не можна голосувати за Партію Регіонів та їхніх союзників комуністів. Ці дві структури наразі явно потерпають від «гострого запаморочення від успіхів». Найкращим виходом для них, заради поновлення адекватності, були б декілька років перебування в опозиції. Згадаємо лишень, як прогресували Регіони після приголомшуючої поразки у 2004 році.

Але про це годі і мріяти. Тому було б вже добре, аби ці двоє разом не отримали в Верховній Раді конституційної більшості. Тоді вони хоч якось рахуватимуться з більшою частиною країни, яка їх як не підтримувала, так і не підтримує…

Відтак залишаються три опозиційні сили.

Автор має надто широкий кругозір, щоб голосувати за Свободу.

УДАР є доволі прийнятним вибором. Але там, як відомо, все тримається на одному Віталію Кличку, а він надто новий у політиці, щоб можна було покластися на його бійцівські якості у цій сфері.

Тож залишається Об’єднана опозиція. Так, вони безладні, погано організовані, доволі корумповані та некомпетентні. Але як зазначав вище: в Україні сьогодні ніхто не грає у принципово кращий політичний футбол, тому обирати треба просто того, хто краще втримається на полі проти костоломів від провладних партій.

Чи могло бути краще?

Після того, як український народ під кінець правління «помаранчевих», не без допомоги недолугих політиків з обох боків, вирішив, що «краще порядок, який наведе сильна рука», шансів на суттєве покращення ситуації в країні вже не залишилося.

Президент Янукович просто виконав суспільний запит. І замість підвищення якості українських урядових інституцій – головної причини українських злиднів – він цю якість різко погіршив, зав’язавши ключові процеси прийняття рішень особисто на себе. В короткостроковому аспекті це дало ілюзію стабільності.

Але одночасно законсервованими виявились більшість вад української держави, а деякі з них, такі як корупція та монополізм в економіці, далі поглибилися. Все це на тлі несприятливої демографічної ситуації та все ще неконкурентної освіти. Тож очікувати на суттєве підвищення добробуту українських громадян, окрім хіба що сотні наближених до керівництва «сімей», наразі марно.

Проте більшість українців, схоже, цього поки що не усвідомило. Тому і продовжують очікувати від політиків обіцянок «покращення». Відповідальний державний діяч такою обіцянки у нинішній ситуації дати не зміг би. Тому і таких діячів серед кандидатів на нинішніх виборах практично немає.

Схоже, що українському суспільству просто треба трохи більше часу, щоб вивчити неприємний урок і зробити роботу над помилками пізніше. Треба тільки зробити так, щоб можливість такої роботи над помилками на якихсь наступних виборах залишалась відкритою. Тож чим конкурентніший результат на цих виборах, тим вище шанс, що і наступні також будуть конкурентними.

неділя, 30 вересня 2012 р.

Опановую професію правозахисника

Автор починає готувати позов проти України до Європейського суду з прав людини

Сьогодні написав наступного Президенту України листа наступного змісту:

«Шановний пане Президент!

Я, громадянин України, який постійно проживає за кордоном, у Швейцарській Конфедерації, прошу Вашої допомоги у відновленні мого базового права, закріпленого Конституцією України – активного виборчого права.

На наступних виборах до Верховної Ради України, які відбудуться 28 жовтня я голосуватиму за місцем свого постійного проживання – у Швейцарській Конфедерації, на виборчій дільниці, розташованій на території консульства України в Берні.

Відповідно до чинного Закону Про вибори народних депутатів України та рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2012 від 04.04.2012, я матиму право проголосувати лише за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі і не матиму права голосувати за мажоритарною системою в одномандатному виборчому окрузі. Таким чином я вважаю, що половину мого активного виборчого права наразі вкрадено.

На користь цього твердження я маю наступні аргументи:

1. Конституція України стаття 70:
”Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.”
Таким чином жодних обмежень за місцем проживання для реалізації активного виборчого права Конституція України не містить.

2. Стаття 71 Конституції:
”Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.”
Загальність і рівність виборчого права будуть очевидно порушені, адже для закордонних українців це право наразі обмежене наполовину.

3. Перший протокол до Європейської конвенції з прав людини (далі: Конвенція), стаття 3:
”The High Contracting Parties undertake to hold free elections at reasonable intervals by secret ballot, under conditions which will ensure the free expression of the opinion of the people in the choice of the legislature.”
Суть у тому, що країни, які беруть на себе зобов’язання виконувати Конвенцію (серед яких звичайно є й Україна), гарантують проведення виборів у спосіб, який гарантує вільне волевиявлення людей у виборі законодавчого органу влади.

4. Стаття 15 Конвенції:
”The enjoyment of the rights and freedoms set forth in this Convention shall be secured without discrimination on any ground such as sex, race, colour, language, religion, political or other opinion, national or social origin, association with a national minority, property, birth or other status.”
Ця стаття гарантує відсутність дискримінації в правах людини за будь-якою ознакою.

5. Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Матьюс проти Великої Британії”:
Суть у тому, що громадяни Гібралтару не мали права голосувати на виборах до Європейського Парламенту, через те, що уряд Великобританії не потурбувався про реалізацію ними цього права. У 1999 р. ЄСПЛ своїм рішенням виправив цю несправедливість.
Це рішення ЄСПЛ може послужити правовим прецедентом для скарг, які я, а також інші закордонні українці, зможуть подавати до ЄСПЛ у разі, якщо їхнє активне виборче право не буде поновлене у повному обсязі до дня проведення виборів.

6. Конституційний Суд у своєму рішенні послався на інше рішення ЄСПЛ, у справі “Хілбе проти Ліхтенштейну“. Проте я вважаю, що аргументи, наведені у згаданому рішенні ЄСПЛ не в повній мірі, або взагалі не відповідають ситуації в Україні та закордонних українців.

Виходячи з вищенаведених аргументів, я заявляю, що обов’язково звернуся до ЄСПЛ з відповідною скаргою, якщо моє активне виборче право не буде повністю поновлене до дня виборів. Звернення до українських судових інституцій не має сенсу через те, що рішення Конституційного Суду № 7-рп/2012 є остаточним і на території України оскарженню вже не підлягає.

Проте щоб уникнути необхідності подавати скаргу до ЄСПЛ, а також враховуючи наявне у Вас право законодавчої ініціативи, я звертаюся до Вас як до гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, з вимогою, в рамках Ваших повноважень зробити все належне для того щоб поновити моє виборче право у повному обсязі до дня проведення виборів.»

Листа аналогічного змісту написав також Уповноваженій Верховної Ради України з прав людини, пані Лутковській.

Написав цих листів не тому, що сподіваюся на змістовну та втішну відповідь, а скоріше для того, щоб мати аргументи у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) щодо того, що всі можливі місцеві українські інстанції, які могли би запобігти порушенням моїх прав, я вже пройшов, тож ЄСПЛ дійсно є останньою інстанцією.

Моєю кінцевою метою є хоч трохи навчити українських урядовців, парламентарів та суддів, що порушувати базові права українських громадян не можна! Звісно, після мого звернення до ЄСПЛ та винесенням ним рішення пройдуть роки. Але зазвичай процес побудови справжньої демократії – це справа сторіч. Тож роблю, що можу, чим і тішуся.

субота, 1 вересня 2012 р.

Шукаю правозахисника

Авторові потрібен кваліфікований правник для подання позову проти України до Європейського суду з прав людини.

Автор голосуватиме за кордоном, тому відповідно до рішення КС, матиме право проголосувати лише за партійні списки. Мажоритарний голос в автора наразі вкрадено. Але так просто він це право не віддасть. В когось з читачів є знайомий правник, який допоможе скласти скаргу до Європейського суду з прав людини? Ця скарга може стати зразком для звернень до Страсбурського суду інших закордонних українців, яких, як відомо, налічується мільйони.

Наразі в автора є наступна інформація:

  1. Перший протокол до Європейської конвенції з прав людини (далі: Конвенція), стаття 3:
    ”The High Contracting Parties undertake to hold free elections at reasonable intervals by secret ballot, under conditions which will ensure the free expression of the opinion of the people in the choice of the legislature.”
    Суть у тому, що країни, які беруть на себе зобов’язання виконувати Конвенцію (серед яких звичайно є й Україна), гарантують проведення виборів у спосіб, який гарантує вільне волевиявлення людей у виборі законодавчого органу влади.
  2. Стаття 15 Конвенції:
    ”The enjoyment of the rights and freedoms set forth in this Convention shall be secured without discrimination on any ground such as sex, race, colour, language, religion, political or other opinion, national or social origin, association with a national minority, property, birth or other status.”
    Ця стаття гарантує відсутність дискримінації в правах людини за будь-якою ознакою.
  3. Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Матьюс проти Великої Британії”:
    Суть у тому, що громадяни Гібралтару не мали права голосувати на виборах до Європейського Парламенту, через те, що уряд Великобританії не потурбувався про реалізацію ними цього права. У 1999 р. ЄСПЛ своїм рішенням виправив цю несправедливість. Це рішення ЄСПЛ є добрим правовим прецедентом для скарг, які подаватимуть закордонні українці.
  4. Конституція України стаття 70:
    ”Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
    Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.”
    Таким чином обмежень за місцем проживання немає.
  5. Стаття 71 Конституції:
    ”Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
    Виборцям гарантується вільне волевиявлення.”
    Загальність і рівність виборчого права будуть очевидно порушені, якщо закордонні українці не матимуть права віддати свій мажоритарний голос.

Тож підстав для звернення до ЄСПЛ з вимогою змусити Україну виправити нинішню ситуацію, а також виплатити компенсацію всім тим, чиї права виявляться порушеними, на погляд автора більше ніж достатньо.

Українські урядовці, парламентарі і судді мають добре засвоїти, що порушувати базові права українських громадян не можна!

Тож автор був би дуже радий поспілкуватися з добрим правником орієнтовно наступного тижня в Києві.