Hitler 2.0

Putin versucht in der Ukraine das Tschechoslowakei-Szenario von 1938 zu realisieren. Die Welt darf nicht erneut den Fehler machen, den sie damals mit Hitler gemacht hatte – Putin muss jetzt gestoppt werden!

Ich bin ein Bürger der Ukraine, wobei meine Mutter eine ethnische Russin ist, aufgewachsen bin ich in dem „prorussischen“ Osten des Landes. Der Kollaps der die Sowjetunion hat mich bereits im bewussten Alter erwischt und hat mein Erwachsenwerden geprägt. Während der chaotischen 90-er Jahre studierte ich in Kiew und St. Gallen und lebe nun seit 2000 in der Schweiz. Meine Familie und viele Freunde leben aber immer noch in der Ukraine.

Ich unterstütze die Maidan-Protestaktionen während der letzten drei Monate und habe auch an den Aktionen der Ukrainischen Diaspora in der Schweiz teilgenommen. Ich bin froh, dass infolge der Proteste die korrupte und kriminelle Regierung des ex-Präsidenten Viktor Yanukowytsch gestürzt worden ist, es tut mir aber immens Leid, dass dies so viele menschliche Opfer gefordert hat.

Nun hat aber Russland gegen mein Heimatland einen echten Krieg entfesselt. Die Halbinsel Krim ist de-facto von den russischen Truppen okkupiert worden. Es gibt Meldungen, dass Putin auch weitere militärische Expeditionen in die östlichen und südlichen Gebiete der Ukraine plant. Ich bin empört und fordere die Welt – vor allem aber Europa und den Westen – auf, sofort wirksame Massnahmen gegen Putins Russland zu ergreifen! Aus der Geschichte haben wir gelernt, dass Hitler am besten vor der „Liquidation“ von Tschechoslowakei in 1938 gestoppt werden sollte. So gilt es auch Putin jetzt zu stoppen – jegliche Zögerung wird zu immer schwereren Konsequenzen für die ganze Welt führen.

In der Ukraine geht es um die Zukunft nicht nur der Ukraine, sondern auch die Zukunft von Russland

Geographisch und historisch ist die Ukraine die Region, aus der Russland sich „entpuppt“ hat. Ein Grossteil der russischen historischen Mythologie kommt aus der Ukraine. Dies ist wohl einer der Gründe, warum Vladimir Putin nicht zulassen will, dass die Ukraine sich zu einem demokratischen europäischen Land entwickelt – viel zu gross wäre dann der Kontrast zu seinem eigenen korrupten und autoritären Staat, dessen relativer Wohlstand hauptsächlich durch den Zufluss von Petrodollars erhalten wird.

Mehr als ein Drittel der Ukrainer spricht zu Hause Russisch. Diese Leute hält Putin für Russen. Eine grosse Misseinschätzung, behaupte ich, z.B. weil ich zu Hause auch Russisch spreche. Viele meiner Freunde und Verwandte auch. Dies ändert aber nichts an unserer Selbstidentifikation als Ukrainer.

Es gibt wohl aber zwei weitere, wichtigere Gründe, warum, aus meiner Sicht, Vladimir Putin jetzt die Situation in der Ukraine nicht der Selbstbestimmung des ukrainischen Volkes überlassen will.

Der erste Grund ist die Annahme, dass in einem der drei ostslawischen Länder (Russland, Weissrussland und Ukraine) die Zivilgesellschaft einen Sieg über den Repressionsapparat des Staates erringen kann. Der Staat, samt seinem Repressionsapparat, gilt in Russland als heilig und unantastbar, die Menschenrechte sind dagegen sekundär. Die Bilder der auf dem Maidan erschossenen Protester, die den Westen geschockt haben, haben wenig Sympathie in Russland erweckt. Die russischen Medien haben eher der „heldenhaften Leistung“ der Polizeispezialeinheiten applaudiert.

Der zweite Grund ist, was dem Sturz des ukrainischen Präsidenten gefolgt hat – die Veröffentlichung der Bilder seiner üppigen Residenz. Das Regime von Putin ist ungefähr genauso korrupt, wie das ehemalige Regime in der Ukraine, nur viel reicher. D.h. rund um Moskau gibt es viel mehr solche Residenzen, als im Umkreis von Kiew. Alleine eine Annahme, dass eine Enthüllung solcher Residenzen möglich ist, ist für den inneren Kreis des Präsidenten Putin unerträglich.

Somit versucht Putin mit der militärischen Operation in der Ukraine offensichtlich eine Reihe der Ziele zu erreichen, viele davon innenpolitisch. Die hysterische anti-ukrainische Propaganda in den russischen Medien gilt dabei nicht nur als Waffe im Informationskrieg gegen die Ukraine sondern auch als Nebelwand für die russische Bevölkerung.

Keinen Krieg gegen Russland führen, sondern Wirtschaftssanktionen gegen Schlüsselpersonen einführen!

Hat Putin Angst vor einer militärischen Konfrontation mit dem Westen? Sicherlich. Er geht aber davon aus, dass der Westen keinen Krieg gegen Russland führen wird, sogar mit dem hehren Ziel, demokratische Ukraine aus den Pfoten des russischen Diktators zu retten.

Aus meiner Sicht ist aber keine Militäraktion gegen Putin seitens Westen wirklich notwendig. Wirtschaftsmassnahmen haben heutzutage eine stärkere Wirkung. Die russische Regierung ist von den Exporteinnahmen – v.a. von Erdöl und Erdgas – total abhängig. Rund um die Hälfte aller russischen Exporte geht an die europäischen Märkte. Europa muss Putin exporteinnahmen verweigern, mit denen er die Zustimmung der russischen Bevölkerung für seine rücksichtlosen Entscheidungen erkauft.

Am meisten fürchtet aber der innere Kreis rund um Putin die gezielten Wirtschaftssanktionen: Sperrung ihrer Privatkonten in westlichen Finanzinstitutionen sowie anderer Vermögenswerte in den Westlichen Ländern. Es ist kein Geheimnis, dass fast jeder russischer Oligarch oder hochrangiger Beamte Eigentum, Gelder und Vermögen im Westen hat. Sobald es ihnen klar gemacht wird, dass sie den Zugang dazu verlieren können, werden sie sich verdammt stark dafür einsetzen, dass der Putin sein Verhalten gegenüber Ukraine überdenkt.

Синьо-жовтий Давос

Українська громада Швейцарії організувала під час Всесвітнього економічного форуму Євромайдан в Давосі

Загострення «майданного протистояння» в Україні прийшлося якраз на час проведення Всесвітнього економічного форуму в швейцарському Давосі. Зізнаюсь, те, що цю нагоду необхідно використати, мені прийшло в голову не першому. На цю ідею мене наштовхнув один з друзів по FB Володимир Дубровський, який сконтактував мене з головою ДемАльянсу Василем Гацьком, який, в свою чергу, надав посилання на групу українських активістів в Швейцарії. На годиннику в цей час було близько опівночі.

Наступного дня відбулася зустріч в кафе в аеропорту Цюріха, де ми обговорювали плани і завдання мітингу в Давосі. Це була вже друга зустріч. На першій – яка пройшла без мене тижнем раніше – було вже прийнято рішення подавати заявку на невеликий мирний мітинг, яку і було подано. Так як відповіді ще не було, ми не знали де і в якій формі нам буде дозволено, але виходили з того, що мітинг таки відбудеться, і планували який матеріал ми зробимо, або замовимо з Києва, кого запрошуватимо, як залучатимемо ЗМІ. Великого практичного досвіду проведення масових акцій ні в кого не було, кожному довелося чомусь вчитися.

Під час зустрічі один з активістів подав ідею організувати «Український ланч». Поштовхом стала інформація про те, що Віктор Пінчук цього року скасував свій традиційний Український ланч в Давосі. Тому ми вирішили організувати «демократичну версію» Українського ланчу, на противагу «олігархічній версії» Пінчука. Як завжди, вирішити було простіше, ніж зробити. Ресторани, банкетні зали тощо в Швейцарії звичайно бронюються десь за місяць наперед. Крім того, не кожен ресторан погодиться організовувати в себе захід з політичним забарвленням, в той час, як у селищі підвищені заходи безпеки. Також дуже важко забезпечити присутність на заході важливих гостей, якщо запрошення надходить лише за декілька днів наперед.

Отримати дозвіл на мітинг в Давосі під час Всесвітнього економічного форуму, як виявилось, також дуже непросто. Але нам, стараннями однієї дуже наполегливої активістки, його таки надали. На жаль, не в безпосередній близькості від Конгресцентру, де відбувається Форум, але на тій же самій головній вулиці селища. Звичайно на мітинг також наклали певні обмеження: нам не можна було робити протестну ходу, не можна використовувати потужні гучномовці.

Члени нашої групи створили повідомлення для преси і весь тиждень перед заходом розсилали його усіляким ЗМІ в Швейцарії та за її межами. Видумували плакати та слогани для мітингу, обговорювали сценарії театралізованих акцій. Більша частина цього робилася ввечорі та по ночам, тому що вдень більшість активістів працюють. З іншого боку, сучасні технології значно полегшують координацію зусиль багатьох людей: Google Drive, Google Docs, Skype, Facebook на додачу до традиційних е-мейл та мобільних телефонів.

Ще минулої суботи ми домовилися, що в четвер я з родиною зроблю попередню «партизанську» акцію: ми поїхали до Давоса бігати на лижах, але при цьому захопили з собою великий український прапор, який, як виявилося, можна дуже добре прилаштувати на флагшток для маленького сигнального прапорця на дитячий причеп. Лижня в Давосі проходить через усе селище, а приміщення центру для бігу на лижах знаходиться майже поруч з Конгресцентром. Таким чином, увагу до українського питання ми вже привернули.

А в п’ятницю ми поїхали в Давос вже великою групою, навіть зарезервували для себе окремий вагон.

Цікавий типово український діалог відбувся, коли почали розсаджуватися:

«Дівчата, ой, дивіться – поліція!»

«Так шо – тікаємо?» :)

По дорозі проводили інструктаж, домалювали плакати, жували бутерброди.

Прибули на місце мітингу ми десь о 13 годині – саме з цього часу нам було дозволено мітингувати. Одна з учасниць, француженка, яка протягом стажування у посольстві Франції в Києві стала дуже завзятою українкою, сказала, що отримала запрошення на інтерв’ю з кореспондентом однієї з швейцарських франкомовних газет в кафе поряд з Конгресцентром, і я пішов з нею туди, тому що попередньо мене визначили однією з осіб, на яку поклали обов’язок спілкування з журналістами. Ми дали інтерв’ю, а коли повернулися, наш мітинг був вже повністю розгорнутий. Мітингуючи зробили звернення на трьох мовах – українською, англійською та німецькою, почтили хвилиною мовчання пам’ять загиблих на Євромайдані в Києві, та виконали гімн України.

Потім була проведена театралізована акція, що символізує політичні репресії, а також ще одна – яка унаочнює утиски на свободу слова. Прохожим роздавалися листівки, ми скандували гасла переважно англійською: “EU where are you?“, „Freeze their assets!“, „Keep Azarov in Davos!“ та інші.

Через деякий час на своїй відомій помаранчевій машині приїхав один з лідерів Автомайдану Сергій Коба.

Відверто кажучи, наш протест не привернув до себе надто посилену увагу маститого «давоського контингенту», але наявність на Форумі величезної кількості журналістів, а також нагальність українського питання все одно зіграли свою роль: до нас часто приходили журналісти, фотографували, а також пропонували висловлюватися.

На початку четвертої частина учасників пішла на «Український ланч», який вдалося провести у приміщенні, що належить євангелістській церкві неподалік від місця протесту. Меню складали канапки, майже як на Майдані в Києві. Жодного великого гостя, типу Петра Порошенко до нас не завітало, але з іншого боку – це дало нагоду заслухати представників Громадського сектору майдану, які розповіли багато цікавого з поза-лаштунків Майдану, а також про плани Громадського сектору на майбутнє.

Решта учасників мужньо дотримали пікет до п’ятої вечора, за що їм велика пошана.

Кажуть, що загалом нас було близько 70 людей. Мені на початку здалося, що більше, але можливо в оману вводила велика кількість плакатів.

Головним результатом заходу для мене стало встановлення декількох десятків нових контактів та посилення вже наявних. Відтак, єднаючись, та допомагаючи один одному, ми українці, справді маємо можливість збудувати нову країну, за яку більше ніколи не буде страшно або соромно.

Ну і звісно, тепер ми зможемо готувати подальші, більш резонансні акції, які, як підказує відчуття – не забаряться.

PS до оповіді від грудня 2011 року Occupy Vaduz?

У своїй оповіді від грудня 2011 року під назвою «Occupy Vaduz?» автор переповів публікації Української Правди щодо участі ліхтенштейнської P&A Corporate Services Trust та її директора д-ра Райнхарда Прокша в управлінні активами керівників України та членів їхніх родин, а також оприлюднив фотографії офісу компанії в Ліхтенштейні.

Сьогодні, більше ніж через два роки після її первинної публікації, цю оповідь побачив і д-р Прокш. Через Facebook він пригрозив судовими позовами в Швейцарії і висловив думку, що ці публікації не мають сенсу – все можна було б обговорити, вийшовши на прямий контакт. Можливо тут д-р Прокш має рацію: все виглядає таким чином, що ані Українська Правда, ані інші ЗМІ з України до пана Прокша по особистий коментар раніше не зверталися.

Проте цього не можна сказати про автора. Який того ж 2011 року зв’язався з паном Прокшем через Facebook і спитав його коментар на звинувачення щодо того, що його трастова компанія, як видається, керує активами членів родин Януковича, Азарова, братів Клюєвих. На той час пан Прокш відповів ухильно і згадав, що його родина має соціалістичні традиції.

Щодо погрози пана Прокша мушу зазначити, що готовий зустрітися з ним у суді будь-якої юрисдикції. Якщо пан Прокш вважає, що тодішня моя публікація порушила його право на приватне життя, або щось подібне – я з готовністю розгляну його претензії та готовий, у разі потреби, видалити відповідний матеріал і/або оприлюднити відповідне спростування. Але очевидно, що при цьому я також буду керуватися моїм правом на свободу слова.

До чого я звісно зовсім не готовий – це до замовчування фактів наявності дивного зв’язку між високопосадовими українськими чиновниками, починаючи з президента, та членами їхніх родин, і трастовою компанією пана Прокша в Ліхтенштейні. Ці факти залишаються для мене фактами до тих пір, поки вони переконливим чином не спростовані. Поки що повідомлення від пана Прокша таких спростувань не містять.

Мені здається, честь, гідність та ділову репутацію пана Прокша порочать заме ці зв’язки, а не журналістські розслідування в українських електронних ЗМІ, або моя оповідь дворічної давнини.

Якщо ж пан Прокш нарешті надасть інформацію, яка переконливо доведе, що подібних зв’язків не існувало і не існує, я звичайно ж готовий вибачитися перед паном Прокшем, а також оприлюднити відповідне спростування.

Хроніка боротьби. Епізод 1: ПРОПОЗИЦІЯ ПЛАНУ ДІЙ

В Україні ДЕ-ФАКТО надзвичайний стан. Реагувати треба відповідно. Ось мій план.

Жодних вступів.

Українська опозиція на чолі з Яценюком, Кличком і Тягнибоком, згідно їхніх сьогоднішніх виступів на Майдані, очевидно «дещо» неадекватно оцінює ситуацію. Можливо зрив традиційних п’ятничних «собачих боїв» на Шустер LIVE їх частково протверезить. В країні ДЕ-ФАКТО надзвичайний стан. Який, якщо цьому не зарадити, триватиме до 2015 і надалі.

Резолюція небайдужих громадян на Євромайдані є більш адекватною.

Пропозиції політолога Андрія Окари – ще більш адекватні.

Спробую все це синтезувати із моїми власними думками на цю годину у короткий ПЛАН ДІЙ:

1. СТВОРИТИ ПРОЦЕДУРУ І ДЕМОКРАТИЧНО ОБРАТИ на Майдані (замість призначення невідомо ким невідомо кого) Раду Майдану, яка ЗА ДЕМОКРАТИЧНИМ РЕГЛАМЕНТОМ візьме на себе обов’язок вироблення колективних рішень і координації дій.

2. Вимагати негайної відставки Януковича. За державну зраду (або нехай оприлюднить деталі тайних домовленостей з Путіним), за порушення чинного Закону «Про основи зовнішньої та внутрішньої політики», за застосування найманців-бойовиків («титушків») проти мирних громадян.

a. Янукович, звісно, не погодиться. Тоді межа компромісу – його публічна відмова від балотування у 2015 році.

3. Вимагати відставки уряду і формування тимчасового уряду народної довіри, що складається з найменш одіозних технократів з усіх сторін: Пасхавер, Пинзеник, Тігіпко і т.п.

4. Вимагати позачергових виборів до Верховної Ради.

5. Вимагати негайної демобілізації «титушок», покарання тих (А. Клюєв, В. Захарченко?), хто їх підкупав та споряджав на провокації проти мирних громадян.

На сьогодні досить. Рада Майдану запропонує наступні кроки.