Ситуація в Україні має спільні риси з передреволюційними ситуаціями в Тунісі та Єгипті. Але є й суттєві розбіжності.
Останні два тижні світ напружено спостерігає за розвитком ситуації в Єгипті, яку в свою чергу спровокували масові протести в сусідньому Тунісі. В Тунісі демонстранти швидко домоглися повного повалення режиму авторитарного президента Бен Алі, в Єгипті диктаторський режим президента Мубарака формально поки що тримається, але очевидно, що він зазнав смертельного удару і в своїй попередній формі вже ніколи не відродиться. Крім того, в низці інших арабських країн – Йорданії, Йемені, Алжирі, Лівані – також пройшли досить масові акції протесту під демократичними гаслами.
Попри їхнє загалом скоріше позитивне значення для майбутнього розвитку Тунісу, Єгипту, а також решти арабського світу, продемократичні революції у північноафриканських країнах на жаль мають і безпосередні негативні наслідки:
- десятки загиблих і сотні поранених в Тунісі, сотні загиблих та тисячі поранених – в Єгипті;
- великі економічні збитки, насамперед в туристичній галузі;
- загострення протистоянь та розколів у суспільстві, які без сумніву даватимуться взнаки ще десятиріччями.
У автора склалося враження, що в Україні новини про протести в арабських країнах викликали змішані відчуття надії та тривоги. Надії на те, що протести арабів можуть надихнути і українців знову піднятися на захист своїх громадянських прав і не допустити побудови в Україні авторитарного режиму на кшталт єгипетського чи російського. Тривоги через те, що якщо масові протести почнуться в сьогоднішніх українських умовах, то у порівнянні з 2004 роком уникнути насилля буде важче.
Чи втримає Україну наріжне каміння арабської «стабільності»?
Днями Economist Intelligence Unit опублікував стислий аналіз політичної ситуації на Близькому Сході, завершивши публікацію порівняльною таблицею країн регіону з оцінкою найсуттєвіших складових, які призвели до масових протестів. Взявши цю таблицю за основу, автор залишив в ній лише Туніс та Єгипет – країни, в яких протести вже призвели до дуже суттєвої зміни політичної ситуації, та доповнив її даними про Україну та Росію.
Зліва направо, таблиця містить такі дані:
- Відсоток безробіття
- Брутальність поліції
- Відсоток користувачів Інтернету
- Індекс людського розвитку
- Індекс корупції
- Середній вік населення
- Інфляція
Як бачимо, Єгипет багато в чому виглядає як «молодший брат» Тунісу, не в сенсі кількості населення – тут Єгипет майже в 10 разів більший, а в сенсі, що населення там в середньому ще молодше, а майже всі інші показники в таблиці – гірші, ніж в Тунісі.
Що ж стосується порівнянь з Україною, то дещо втішними тут можна вважати лише показник індексу людського розвитку – за рахунок кращої освіти, а також дещо нижчий рівень безробіття, що очевидно досягається просто завдяки більш літньому населенню, коли практично немає притоку нової робочої сили.
Решта ж показників мають дуже непокоїти керівництво України. Особливо показник корупції. В Тунісі громадяни вважали свого президента дуже корумпованим при тому, що Туніс мав рейтинг корумпованості на 75 позицій кращий ніж Україна!
Велику роль грають не лише одномоментні значення показників, а також тенденції їхнього руху. Які на жаль говорять про те, що Україна стає не менш, а більш корумпованою країною. На цьому тлі гучні заяви керівництва країни про успіхи в боротьбі з корупцією, протирічачи його діям, тільки підливають масла у вогонь суспільного гніву.
Те ж саме стосується брутальності поліції. Якщо ще рік тому можна було казати, що українські міліціонери набагато людяніші за, наприклад, російських, то сьогоднішнє МВС під керівництвом генерала Могильова схоже взяло на озброєння саме брутальність як головний інструмент «забезпечення правопорядку». Туніські та єгипетські події демонструють, що рано чи пізно такі заходи досягають якраз протилежного результату.
Придатні для порівняння дані про частку користувачів Інтернету в загальній масі населення наявні лише за 2009 рік. Тоді за цим показником Україна суттєво відставала навіть від Єгипту (напевне знову ж таки не в останню чергу через відносно високий вік населення). Але сьогодні мова йде вже про приблизно третину населення України, яка більш-менш регулярно користується Інтернетом.
Інтернет важливий не тільки для організації протестів. В тому ж Єгипті уряд заблокував Інтернет з перших днів протестів, проте скоріше за все це призвело лише до їхнього посилення. Місія Інтернету радше полягає в тому, що він поступово відучує людей від сліпої віри в «єдино правдиву версію висвітлення подій», що продукується провладними спін-докторами.
Росія – не Єгипет, а скоріше – Саудівська Аравія
Поряд з даними про Україну автор навів також дані про Росію, згідно яких ситуація в Росії на перший погляд видається майже ще більш вибухонебезпечною, ніж ситуація в Україні. Проте автор не впевнений, чи спрацюють в Росії типові складові «арабського рецепту» суспільних заворушень.
Річ у тім, що ці складові сьогодні спрацьовують лише в тих арабських країнах, які не є великими експортерами енергоресурсів. Населення Саудівської Аравії, Бахрейну чи Катару не дуже надихнулося прикладом «братніх» арабських країн, так як це зробило населення спочатку Єгипту, а потім Йорданії, Йемену та інших країн регіону. Тож аналогічно до «нафтових королівств» Персидської затоки керівництво Росії поки що має в своєму арсеналі можливість «дати хабара» своєму народові за сумирну поведінку.
Україна – не Єгипет. Проте вибухонебезпека зростає...
На відміну від Єгипту та інших арабських країн в Україні немає такої великої кількості невгамовної молоді, розчарованої відсутністю можливостей для самореалізації. Тож раптовий вибух суспільного гніву, на кшталт тих, що сталися в Тунісі та Єгипті, в Україні є малоймовірним. Але при цьому деякі з інших передумов виникнення масових протестів, такі як безстидна корупція, в Україні ще яскравіше виражені, ніж в тих арабських країнах, які зараз охоплені масовими протестами.
До того ж велику роль грає символізм. Відверта і особливо цинічна брехня навіть літніх і спокійних людей може швидко довести до стану білого каління.
Віктор Янукович вже раз зробив велику послугу Україні, коли у 2004 спробував брутально зманіпулювати результатом президентських виборів на свою користь. Обурення його нахабством тоді пробудило відчуття громадянської свідомості у величезної кількості українських громадян, для багатьох з них – вперше у житті. Це вже потім у багатьох це відчуття знову задрімало, через цілком зрозуміле розчарування діями помаранчевих переможців.
Втім, отримавши друге політичне життя і чесно перемігши на виборах з другої спроби, пан Янукович чомусь узявся робити багато з того, чим його опоненти лякали країну у 2004. Відтак Віктор Янукович впевнено крокує до того, щоб вдруге розбурхати українське громадянське суспільство на захист своїх прав. Тільки в такому разі розраховувати на третє політичне життя пану Януковичу вже точно не варто. Скоріше сподіватися, щоб на відміну від сьогоднішніх Тунісу та Єгипту, мова не йшла про життя як таке...
Автор підвищує кваліфікацію. Цього разу – спортивну :-)
Публікації
